ГЛАВА 19

Після розмови з Захарієм Алена помістили в сусідню з Рін клітку. Це було частиною їхнього плану. Ангели в  таборі, попри наказ командира, слабо приховували емоції. Часто в їхню сторону летіли гнилі фрукти, на більше ніхто не наважувався, боячись гніву Захарія. Чутки розповзлися швидко і Алена прирівняли до заклятого ворога. Він і не намагався заперечити, мовчки спостерігав, вивчаючи світ в який потрапив. Рін прокинулась лише за декілька годин після його повернення. Спочатку розгублено роззиралась навкруги. Наслідки тієї печаті ще давались взнаки. Та згодом вона остаточно прийшла в норму, перші її слова призначались Алену.

– Ти? Як ми тут опинились?

– Поворуши звивинами, чи для тебе це настільки складно? – спокійно відповів Ален.

– Як сміє сміття, вроді тебе, так звертатися до принцеси! Знай своє місце!

– А то що? – насмішкувато мовив Ален.

Рін роздратовано стиснула зуби.

– Батько не залишить все так, скоро тут будуть війська.

– Що ж, удачі в очікуваннях. Всі особи імператорської сім’ї настільки безмозгі, чи ти виняток?

– Я заставлю тебе з’їсти власний язик за таку образу!

– Сподіваюсь – буде смачно, – засміявся Ален.

Оцінивши ситуацію, Рін різко змінила позицію.

– Ти можеш заслужити помилування, якщо допоможеш мені втекти, – підсунувшись ближче до клітки Алена, пошепки мовила вона.

– І як ти це собі уявляєш? На полі бою з тебе не було толку проти Михаїла і Люцифера, а тут повний табір ангелів й Захарія на додачу, та й ти в цих браслетах.

Слова Алена помітно вдарили по самолюбству Рін, та вона стрималась від різкої реакції, натомість її осінило, він підсвідомо надав їй підказку.

– Поговоримо на цю тему пізніше. Зараз мене куди більше цікавлять браслети на тобі. Поправ, якщо помиляюся, та вони не більше, ніж прикраса для тебе.

– Поняття не маю про що ти, – вдав Ален байдужість.

– Припини прикидатись, а то охорона почує, – в її очах заграли підступні вогники.

– Якщо хочеш, щоб я допоміг, запропонуй щось вагоміше.

– Наприклад? Що потрібно такому пройдисвіту, як ти?

– По-перше – не ображати мене, могла б і подякувати…

– За те, що якимось чином заблокував мою силу й став причиною мого полону, – перебила його Рін.

– Що не загинула після накладання печаті. Сумніваюсь, що ти б вистояла проти Захарія і його командирів.

– Ну добре… дя… дякую, – насупившись, тихо мовила Рін.

– Схоже, ще не все втрачено.

– Годі заговорювати мені зуби. Кажи, що тобі потрібно: золото, землі…

– Надто примітивно мислиш, принцесо. Мене цікавлять куди простіші речі.

– Я зараза заплачу від щастя, невже попросиш руку і серце? Прямо принц на якого давно чекала, – зіронізувала вона.

– Майже вгадала, нахилися ближче, не хочу щоб нас почули.

Рін виконала прохання Алена й присунулась максимально близько до його клітки.

– Це все, як банально, я думала попросиш щось вагоміше? – мовила вона після почутого.

– Вважай мене романтиком.

– Значить вирішили, тепер слід все обдумати. З Тріксіонського лісу не так просто вибратись, якщо тебе сюди не запрошували.

– А як же ангели?

– В них договір з повелителями цих земель. Формально частина тутешніх жителів входить до першого повстанського легіону під командуванням Захарія, проте офіційно цього ніхто не визнає. Якщо нам вдасться втекти, то по дорозі доведеться пройти половину тутешніх представників. Без сили – це рівноцінно самогубству.

– Зніми браслети і перемістися, в чому проблема?

– Який ти розумний, думаєш, якби це було так просто, я б не зробила? Поглянь навколо, в повстанців немає й тіні сумніву в тому, що ці браслети надійно скували мою силу, а все тому, що їх виготовили на спеціальне замовлення Захарія, тільки власник геному Перших може зняти їх. Хоча, кому я розповідаю, ти не зрозумів й половини з почутого. Звідки ти, і як трапилося, що опинився в такій ситуації?

– Я з невеликого фермерського селища, вимір Асія…

– В такій глушині, – перебила його Рін. – Як вийшло, що володієш такою  силою?

– Поняття не маю, – стиснув Ален плечима. – Для мене все це така ж загадка, як і для тебе. А, щодо ситуації. Ще з народження я суттєво відрізнявся від усіх, якщо ти розумієш про що я... Мене називали прокляттям села й свого часу хотіли позбутись. Та мені пощастило: крім ворогів знайшлися й ті, хто виступив на мій захист. З раннього дитинства я збирав гроші, щоб покинути Асію. Це була моя мрія. І ось, я тут, подорожую головним виміром й натикаюсь на ескорт, а далі все, немов в тумані. Я лише хотів захистити гарну дівчину, і аж ніяк не думав, що ти виявишся принцесою, чи тим паче нападниками будуть повстанці.

Рін уважно його слухала. Все, що він говорив, виглядало правдиво. Подібні виміри не були рідкістю. Їхні жителі були далекі від політичної ситуації все, що їх цікавило – це виживання. Займаючись землеробством і виготовленням еліксирів, вони ледь кінці з кінцями зводили. Потрапити в головний вимір було справжнім щастям для них. Обдумавши всі варіанти Рін дійшла висновку, що хлопець тільки стоїть на порозі. Його сила, як необроблений діамант, тільки від майстра залежало, що з нього вийде. Це було чудовим шансом поповнити армію талановитим бійцем і вони вирішила не впускати його, не підозрюючи, що почала грати за правилами Захарія і Алена.