ГЛАВА 23

Як і усі виміри, певну частину Альмаріса займала вода, а на іншій  розташовувалась суша у вигляді одного материка площею двадцять мільйонів кілометрів квадратних. На ньому проживало близько трьох мільйонів різних істот з числа Світлих. Альмаріс був одним з прикордонних світів королівства Астеріас. За негласними домовленостями з Темними, в подібних регіонах заборонялось розміщувати військові бази, тому ці світи населяли виключно мирні жителі, які, в разі війни, одразу переміщались в дальні куточки королівства, свого роду спеціальні виміри-сховища, які захищали Архітектори.

На материку було три великих міста з населенням по триста тисяч кожне, інші мешканці проживали в селищах по менше. Тут не відчувався голод, але відносини між селищами й містами були побудовані на основі ринкових. Алену згадався Едем і його економіка. Тут було щось схоже, включаючи й квоти на безкоштовні товари. Попри втрату пам’яті, ангели все ж зуміли зберегти свій устрій й передати його людям у вигляді легіонів, Темного Ордену й інших апаратів управління зі всіма їхніми функціями.

Ален і Люцифер перемістились в невелике селище. Тут були виключно ангели. Побачивши одного з помічників Захарія вони тут же заметушились, підшукуючи йому і його супутнику кімнату для відпочинку. Всі прекрасно розуміли, що подібні візити не були простою випадковістю, а значить щось насувалося. Староста поселення тут же заходився віддавати розпорядження щодо святкового столу.  Люцифер старався викрутитись відмовками, та ангели були непохитними. Під таким тиском він здався й зайняв запропоноване йому почесне місце на чолі столу. В розпалі свята почувся стук в двері, декілька жінок поспішили відчинити й тут же застигли з несподіванки. На порозі стояли Михаїл і Серафіель. Їхні обличчя прикривали капюшони накидок, але навіть через них жінки одразу впізнали тих. Захмелілий староста оговтався першим і з радісними вигуками вітань кинувся до гостей. Михаїл скупо посміхнувся і подякував за теплий прийом. Розсадивши гостей за столом, старосто заходився наливати їм вина й припрошувати спробувати місцевих страв. Михаїл з Серафіелем ввічливо послались на потім й вже хотіли було заговорити до Алена, та той випередив їх, клацнувши пальцями.

Обриси кімнати в ту ж хвилину змінилися. Разом з ними змінилися й місцеві жителі, включаючи й тих, що не брали участі в бенкеті. Замість добрих й привітних ангелів тепер повсюди походжали перевертні й нижчі демони з кільки сантиметровими кігтями, здатним вмить розпороти живіт чи роздерти горло. Їхні налиті кров’ю очі випромінювали гнів на весь світ і бажання швидше втамувати спрагу крові. Якби на той момент в будинку був хтось інший, йому довелось би непереливки. Їх же чотирьох істоти не помічали. На відміну від Люцифера на обличчях Михаїла і Серафіеля не читалося жодних емоцій, вони, немов були готові до подібного або знали, що саме цим все закінчиться.

Ален кивнув істоті, що колись була старостою села, а зараз отримала новий облік перевертня, той не гаючи часу підкорився і разом з іншими вийшов надвір. Сморід сірки, що залишився після них, був не надто приємним і Ален позбувся від нього повернувши кімнаті початковий вигляд.

– Хто почне? – звернувся Люцифер до присутніх, нервово постукуючи пальцями по столі.

– Гостям слово, – холодно мовив Ален.

– Для початку дозвольте привітати вас в пастці, яка закрилась, як тільки ми переступили поріг цього виміру, – іронічно мовив Михаїл. – Ти знав про це, чи все це спонтанне рішення? – звернувся він до Алена.

– Підозрював, тому й хотів провести розвідку невеликим загоном.

– Що ще за пастка? – в голосі Люцифера відчувалися чимраз більші ноти роздратування.

– Та не переживай ти так, – посміхнувся Серафіель, який єдиний зберіг почуття гумору. – Пробиваючись сюди ми потрапили на міст Творення, нас атакували істоти Порожнечі, від них ми ледве ноги внесли, втратили дві сотні солдатів, а так – все норм. Хоча – ні, забув ще про Весту, ця тварюка заблокувала зворотну дорогу й тепер ми станемо гладіаторами з ареною в цілий вимір.

– Яким чином ви потрапили на міст? – запитав Ален в Михаїла.

– Потрапити сюди не проблема, а от покинути куди важче, – відповів Михаїл. – Перебуваючи на мості ми бачили тріщину в Бутті, вони намагаються стабілізувати її створивши щось на зразок арки, з енергії Іскор тутешніх мешканців. Істоти, які ви щойно бачили, звідти. Свого роду обмін, щоб остаточно не дестабілізувати час і простір навколо.

– Забрав – віддай рівноцінне, – про себе мовив Ален.

– Саме так, – схвально кивнув Михаїл. – Час тут вже тече по-іншому, ви це могли бачити декілька хвилин тому. Альфам поки що вдається стабілізувати все, та не знаю наскільки їх вистачить і, що вийде в результаті.

– Вони на мості? – запитав Ален натякаючи на Весту і її прибічників.

– Так, – відповів Михаїл. – Безпосередньо на континенті порядком завідують підконтрольні їм демони.

– Як ви стільки дізналися, ми всього декілька годин, як прибули сюди? – Люцифер здивовано поглянув на Михаїла.

– Попади у стільки часових викривлень, що ми, ще й не таке дізнаєшся, – відповів за Михаїла Серафіель. – Барбатос, паразит, не забув пасток понаставляти.

– Виходить, ми в оточенні близько трьох мільйонів демонів різних рангів, без можливості вибратись, з додатковим бонусом у вигляді Даріуса, який має прибути на церемонію, – підсумував Ален.