ГЛАВА 20

Ален і Люцифер з’явилися на березі моря. Позаду виднівся Тріксіонський ліс. Переконавшись, що поблизу нікого немає, Ален звернувся до Люцифера.

– Тут попрощаємось.

– І що далі? Ти й справді відправишся в Дрейкс? Навіщо так безрозсудно ризикувати життям? Захарія напевно повідомив, що в Темних повно засобів для стримування навіть найсильніших.

– Стільки турботи про незнайомця, який захищав вашого ворога, – скептично мовив Ален.

– Турботи? Швидше бажання прикрити свій зад, в разі чого, – посміхнувся Люцифер.

– Можеш бути спокійним, найближчим часом не планую помирати.

– Яку ж тоді мету переслідуєш? – розгубився той.

– Згодом побачиш. Як потрапити в Дрейкс?

– Є три способи: морем, у спайаерах, і за допомогою власних крил.

– Що за спайаер?

– Сфери, які літають за допомогою поглинання частинок повітряної стихії. Ними користуються ті, хто не вміє літати або аристократи.

– Ми можемо захопити одну з них?

– Тут – навряд, ми далеко від портів й поширених маршрутів. Потрібно переміститись західніше.

– Моя помилка, я думав, що правильно розрахував. Та нехай, використаю це місце як відправну точку.

– І яким же чином, якщо ти не помітив, то в тебе немає крил?

– Не суди про книгу за обкладинкою, – посміхнувся Ален і сформував за спиною два чорних крила.

Люцифер спочатку спантеличено спостерігав, налаштовуючи свій розум на побачене, а потім, щоб остаточно оговтатись, торкнувся їх рукою.

– Ювелірна робота, – потер він підборіддя. – І ти, звичайно ж, не скажеш, як навчився подібному?  

– Всьому свій час, а зараз вибач, потрібно відправлятися.

– А мені що робити?

– Очікуй мого повернення, – мовив Ален, і піднявся в небо.

Люцифер схвально кивнув, це все, що він міг зробити в той момент. Останні події ставили в глухий кут логіку і здоровий глузд, тому він вирішив просто почекати, щоб час розставив все на свої місця.

*****************

Дрейкс являвся величезним містом, яке утримувала в повітрі сила науки і стихій. Усі будівлі були збудовані зі спеціальних мінералів, через що він й отримав невидимі крила. В центрі столиці красувався розкішний палац правителів імперії. За винятком походів чи дипломатичних місій, в ньому постійно перебував імператор імперії Ріосар і перший регіус Гелактіону – Азаріас. Про його силу, як і силу його нащадків, ходили легенди. Саме при ньому імперія досягла найбільшої могутності, зібравши найсильнішу у всьому Гелактіоні армію, яка отримала назву – Армада. Від її рук пали сотні вимірів й обірвалися тисячі життів. В її ряди входили найсильніші бійці, а командирами завжди виступали члени королівської сім’ї, які славилися особливою жорстокістю й безжальністю.

Та повернемось до столиці. Дрейкс був центром, з його ростом – ріс Ріосар і його вплив. Кожен нащадок Азаріаса прагнув перевершити батька й інших своїх родичів, тому поряд зі столицею виникло ще чотири цитаделі, які з’єднувалися з містом за допомогою скляних мостів, або як їх ще називали місцеві – дзеркальні мости. Їхнє проходження, для декого, було справжнім випробуванням.

Чотири цитаделі були символом чотирьох наймогутніших нащадків Азаріаса. Першого кронпринца імперії і старшого сина імператора – Даріуса. Другого кронпринца і середнього сина імператора – Демейтроса. Принцеси імперії і молодшої сестри Даріуса і Демейтроса – Рін. Принца імперії і наймолодшого з дітей Азаріуса – Зерікса. Останній відмовився від титулу кронпринца на користь старших братів, бажаючи цілком присвятити себе науці й вивченню стихій, однак – це не означало, що він був слабший за інших. Про його силу, як і силу його братів і сестри ходили легенди, свого часу він захопив не один вимір. Окрім Рін, кожен нащадок Азаріаса вже встиг завести сім’ю. Було багато знатних представників, як з імперії Ріосар, так й інших імперії, які хотіли бачити її своєю дружиною, та вона ввічливо відмовляла усім.

Ален підлетів до свого роду пірсу. Тут охорона перевіряла прибулих й після усіх процедур – пропускала далі. Через можливості, що відкривала столиця, сюди стікалися найрізноманітніші істоти. Від жителів лісів й простих вимірів, до представників Темних, у супроводі своїх рабів, якими найчастіше виступали ангели. Хоч Ален вже й знав про війну ангелів з Темними, та спостерігати на власні очі причину, було непросто.

Для простих смертних існували свої черги, в них була тиснява й постійні викрики незадоволення. Та найбільше його здивувало не це. Попереду він помітив демона. З вигляду той нічим не відрізнявся від Мотолу з його часу. Якщо існування ельфів, гномів, жителів лісів… ще можна було пояснити, то це не вкладалося в рамки просто пояснення. Виходило, що Даріус проник за Ворота Істини з армією. Не міг же він їх просто створити? Чи міг? Ця дилема не переставала крутитися в голові Алена. Демони хоч і були паразитичною формою, та вони б не мали можливості для існування на початку зародження людства. Їх би знищили ангели. Чому ж не було знань про них? Вища Воля відкрила знання від зародження, та не відповідала на це. Як Даріусу вдалося стільки часу підтримувати з ними зв'язок на тій стороні, як він взагалі потрапив на ту сторону?