ГЛАВА 11

Гості не заставили себе довго чекати. За декілька годин в коридорі  почулися кроки. Незнайомці старалися створювати якомога менше шуму та стара підлога зводила їхні зусилля нанівець. На відміну від дівчини, двері їм вдалося відчинити з першого разу. Вони добре орієнтувалися в темряві, очевидно давалась взнаки тривала практика, або ж відпрацювали до автоматизму дії в саме в цій таверні. У всякому випадку перед Аленом зараз було четверо істот, які явно не бажали йому добра. Дочекавшись, коли усі зайдуть в кімнату, Ален створив в повітрі чотири меча, які за мить опинилися в тілах непроханих гостей. Коли бездиханні тіла опустилися на землю, він покрив їх темним ефіром, приховавши таким чином усі сліди нічної пригоди. Закінчивши з усім, Ален, ніби нічого й не сталося, повернувся на бік і згодом знову заснув.

Ранок приніс трохи світла в цей Богом забутий куточок світу. Накинувши на голову капюшон, Ален вже хотів було відкрити двері й продовжити свою подорож, як до кімнати залетіла вчорашня дівчина і ледь не збила його з ніг.

– Легше, – посміхнувся Ален. – Мені ще зарано на той світ.

Останні слова влучили в ціль. Дівчина подивилась на нього зверхнім поглядом. Від вчорашньої люб’язності й сліду не залишилось. Та роззирнувшись і побачивши, що дружків немає, постаралася приховати свою справжню натуру за маскою незнання і добродушності.

– Вибач, хотіла дізнатися, чи ти ще тут. Не завжди трапляються такі щедрі клієнти, – продовжила вона лукавити.

Алену стало огидно від одного погляду на неї та він вирішив до кінця грати роль невігласа-початківця.

– Я саме збирався в дорогу. Скільки з мене за кімнату?

– Вчора ти сповна за все розплатився.

– Тоді давай прощатися.

– Вирішив все-таки в одиночку відправитися?

– Не люблю зайвих затримок, – посміхнувся Ален.

– Тоді – удачі.

– Тобі також, можливо, ще колись зустрінемось.

– Хто знає, цей світ повний сюрпризів, – зобразила вона фальшиву посмішку.

*****************

Ален відійшов від поселення вже на пристойну відстань. Погоні не було, у всякому випадку поки що. Голод відчувався чимраз більше. Виявивши недалеко декілька оленів, вирішив пополювати. Переконавшись, що поблизу немає зайвих очей, створив в повітрі декілька стріл і направив в одного з оленів. Смерть настала миттєво. Згадавши курси готуванняпісля Ієрихону, він заходився готувати собі, по всій видимості, обід. Тут важко було визначити точний період дня. Закінчивши трапезу Ален вже хотів було продовжити дорогу, та коливання, що надходили від землі, заставили приготуватися до зустрічі гостей. Вершників було близько двадцяти. Озброєні луками, арбалетами й короткими ржавими мечами, вони не справляли враження грізних супротивників, скоріше нагадували ватагу голодранців. На чолі загону була дівчина з таверни.

– А ти все-таки обрала перший варіант? – глузливо мовив Ален.

– Який ти здогадливий. Де наші люди?

– До вас ще хтось має прибути? – вдав Ален здивування.

– А ти сміливий, перед обличчям смерті. Останній раз повторюю! – підвищила вона тон.

– Не знаю, можливо заблукали, – стиснув Ален плечима.

– Віддавай гроші і ми…

– Не вб’єте мене, ти ж щойно казала: «Перед обличчям смерті», – перебив її Ален.

– Подаруємо тобі легку і швидку смерть, –  процідила вона крізь зуби.      

– Як великодушно, проте змушений відхилити таку привабливу пропозицію.

– Як знаєш, тоді заберемо їх у твого трупа. Стріляйте! – скомандувала вона до своїх підопічних.

Ален мовчки стояв і спостерігав, як супротивники натягували тятиву, як близько десяти стріл зупинилися в декількох сантиметрах від нього. Приголомшливі погляди ворогів, які не розуміли в чому справа. Списавши це на випадковість, вони спробували ще раз, та результат був таким же. Ален з нудьги позіхнув.

– В точності вам немає рівних, – глузував з них Ален. – Давайте покажу як це робиться, – в повітрі з’явилося дев’ятнадцять стріл і полетіло в сторону вершників. – Поганий з тебе стратег, – звернувся він до дівчини, що єдина вціліла. – За один день втратила стільки людей.

– Хочеш щось зробити – зроби своїми руками! – і вона направила коня в сторону Ален.

Ален спочатку вдавав, що ухиляється, та потім йому це набридло і схопивши лезо правою рукою, він розламав його на шматки.

– Повеселились і годі, – сухо мовив Ален. А потім створив в повітрі меча і приставив його до горла дівчини.  

– Вперед, чого чекаєш?! – дівчина й не думала просити про помилування. – Ми померли тільки потрапивши сюди!

– Тільки давай без цього маразму. В мене на тебе інші плани.

– Хочеш зробити рабинею? – презирливо поглянула вона на нього.

– Ага: будеш готувати, прати й в домі прибирати. І де ви такі беретесь? – похитав головою Ален.

– В протилежному випадку я дочекаюсь слушної нагоди й переріжу тобі горло!