ГЛАВА 33 OBLIVION (ЗАБУТТЯ)

В напівзруйнованому будинку, серед битого скла і розтрощених меблів, на ледь цілому ліжку мирно спав молодий хлопець. Видно життя його добре потріпало, адже вигляд мав не найкращий. Під час спроби повернутися на бік, він смачно привітався з землею. Подібне спрацювало краще будь-якого будильника. Схопившись на ноги, він став вивчати місцевість, в якій опинився. Це нагадувало спроби людини згадати своє життя після амнезії. Коли прилив адреналіну вщух, він сів на край ліжка й спробував тверезо оцінити ситуацію. Обмацавши кишені на предмет документів, незнайомець з гіркотою констатував їх відсутність. Рюкзака чи чогось подібного, у нього не було, тому єдиним шансом щось дізнатись, було знайти ще когось. З цією метою він направився до дверей, вірніше їх подоби. Переступивши поріг – змушений був майже одразу пригнутись, спрацювали інстинкти й шосте чуття. В сантиметрі від вуха просвистіла куля. Часу на роздуми у хлопця не було, лігши на землю, він перекотився декілька разів і сховався за стовбуром верби, що росла біля будинку. Притиснувшись якомога сильніше до землі, хлопець став очікувати завершення бою й молотися, щоб серед однієї зі сторін виявилися лояльні до його персони люди.

Раптовий силует, що показався з трави, метрів за п’ять від нього, заставив серце опуститись в п’ятки. «Кінець», – промайнула думка у хлопця. Та у долі були свої плани. В сантиметрах, над його головою, просвистіли чергові кулі, вони адресувались солдату, що наближався.

Майже миттєво підсвідомість склала картину подій докупи й видала результат. Підхопивши зброю, що в «уповільненому» режимі падала вниз, хлопець взяв активну участь у знищенні товаришів того солдата. Так він обрав сторону. Дійство нагадувало одночасно ейфорію і безумство. Палець невпинно натискав на спусковий гачок аж доки автомат не констатував закінчення патронів, а слідом його не збив з ніг смачний удар ноги й дужа статура всією вагою не притиснула до землі. Хлопець зрозумів, що опиратись марно й здаасяна милість переможців.

– Хлопці, та це ж наш! – звернувся чоловік до товаришів, що підійшли.

– А я вже думав, що добавлю ще одного федерата на свій рахунок, – відповів посміхаючись інший. – Ставай, друже, – і він поспішив подати йому руку. – Бачу твоєму тілу добре дісталось, – і він окинув його вивчаючим поглядом. – А він точно з наших? – звернувся він до інших.

– Ти ж знаєш, яка кара за носіння форми Суверенітету.

– І то правда.

– Тільки чому в нього таке тіло? Ей, хлопче, що ти тут робиш?

– Я не пам’ятаю… – невиразно відповів той.

– Амнезія значить. Ім’я хоч своє знаєш? – в жартівливій формі запитав один зі солдатів, та відповідь була неочікуваною.

– Ален.

– Ален? Добре ж тебе контузило, раз двійка почала думати, що має подібне ім’я.

Ален, здивовано кліпаючи, дивився то на одного співрозмовника, то на іншого. Усі вони були, немов скопійовані з однієї особи. Високі, кремезні, з розвиненою мускулатурою. Гарні риси обличчя. Зачіска напівбокс. Одягнені у зелені камуфляжі з рюкзаками за спиною й автоматами М16 в руках. Лише звання відрізняли їх одне від одного. У капітана, очевидно командира групи, ще був планшет, на якому виднівся маршрут.

– Двійка? – розгублено перепитав Ален.

– Ну, так… – посмішка зникла з обличчя капітана. – Ще скажи, що не пам’ятаєш з ким воюєш.

– Взагалі-то… не особливо… – відповів Ален.

– Важкий випадок, – похитав головою капітан. – Добре, візьмемо тебе з собою, а по дорозі розповімо, що й до чого. Гляди, може що й згадаєш, а як ні, то по прибутті відправимо в госпіталь.

Ален схвально кивнув і група попрямувала по маршруту з планшета.

************************

Під час привалу між Аленом і військовими зав’язалась розмова. Останні стали пояснювати суть справ. З їхніх слів утворювалась наступна картина. На даний час воювали дві держави Федерація Гаргано і Суверенітет Гран. Колись давно це був один народ, та історія розвела їх різними дорогами. В результаті розділення утворилося дві держави, зі своїми культурами й традиціями. Лідери країн встановили не те щоб дружні, швидше добросусідські відносини. Були налагоджені економічні зв’язки й співпраця у різних галузях. Так тривало недовго.

Бачачи політичне ослаблення й певні настрої в сусідньому народі, лідер Гаргано вирішив скористатися цим і повернути частину територій на своє «законне місце». Домовившись з тогочасним лідером Суверенітету, він почав підготовку до війни. Спочатку все проходило спокійно і без проблем, та чим ближчим ставав день здійснення задуму, тим неспокійніше ставало в Суверенітеті. Не бажаючи миритися з політикою чинного президента народ Суверенітету повстав і скинув його. Щоб не було сутичок з прихильниками колишнього режиму, і бажаючи уникнути можливостей обрання подібного лідера, народ вдався до однієї зі своїх розробок, яка полягала в перенесенні свідомості. Чинне населення й особи після вісімнадцяти, пройшовши аналіз спеціально розробленої програми, переносили свої свідомості у відповідно створені тіла. Після цієї процедури кожен отримував номер класу до якого відносилося це тіло. Всього налічувалось чотири класи. Перший – аристократи, другий – військові, третій – священнослужителі, четвертий – фермери. Кожен клас мав чітко визначені обов’язки й своє місце у суспільстві. Спочатку це викликало шквал протестів, чим і скористалася Федерація, підтримавши повстанців одного з регіонів. Так розпочалася гібридна війна між Суверенітетом Гран і Федерацією Гаргано. Інші держави поки утримались від активної підтримки котроїсь зі сторін, давши їм самим вирішити «конфлікт».