ЕЙДЕН І АРІНА ГЛАВА 53

В столицю вирішили добиратись через вже знайоме метро. Виявилось, що повстанці встигли провести розвідку й виявити вцілілі гілки, через які можна було без проблем минути внутрішню стіну, а там вже наземним транспортом добратись до столиці. Всю дорогу Ейден перебував в спеціальному вагоні, всьому начиненому вибухівкою, різноманітними отруйними газами й десятками кулеметів, які реагували на найменший рух. Аріна лише зрідка приходила переконатись, чи він не викинув черговий фокус, інший час займали справи корпорації. Розіславши повідомлення ще вірним генералам, вона стала очікувати відповідей і розробляти план подальших дій. За цим ділом її і застав Ейден, якому набридло просто сидіти у своїй камері.

– І це все, що придумав твій геніальний розум? – мовив він знявши маскування.

– Твою ж… – вигукнула вона з несподіванки. – Якого біса тобі не сидиться в… – Ейден не дав їй договорити.

– Там нудно.

– У вас все добре? – почувся за дверима голос охоронця.

– Так, – без вагань відповіла Аріна, а потім звернулась до Ейдена. – Ти можеш зробити так, щоб нас ніхто не чув, а то подумають, що у мене дах поїхав?

– Починаєш нагадувати справжнього політика, – похвалив він її натякаючи, що вона швидко прийняла ті події.

– Ти моя совість? – огризнулась дівчина. – Якби могла, то давно б прикінчила тебе, але ми обоє розуміємо, що це неможливо, принаймні поки що, тому краще використати одне одного по максимум.

– Молодець, що ціную в тобі, так це чесність. Далеко підеш, можливо, перевершиш батька.

– От тільки не потрібно зачіпати цю тему.

– Ти прямуєш в зміїне кубло, думаєш їм є діло до моралі?

– А тобі? Навіщо було стільки жертв?

– Безкровно монархія не передається.

– Яка до біса монархія? – вигукнула Аріна роздратовано.

– Навіщо поспішати, потрібно насолоджуватись кожною безтурботною хвилиною.

– Знову твої загадки! – обурилась дівчина.

– Усі загадки попереду, ми тільки на початку шляху.

– Ай, ну тебе! – фиркнула вона.

– Розкажи краще, що напланувала?

– Так я розкрила перед тобою душу.

– Значить весь ваш план зводиться до вірних генералів, – на передостанньому слові він особливо наголосив.

– Ти ж сам хотів в столицю? – посміхнулась вона. – Чи вже передумав?

– Хотіти можна, однак суть в причинах. Як ви взагалі думаєте пройти внутрішню стіну непоміченими? Хоча стоп, заручник, – задоволено засміявся Ейден. – Ти ще наївніша, ніж я думав.

– Обійдуся без твоїх геніальних порад, – насупилась Аріна.

– Боюсь без них ти довго не протягнеш, – вже серйозніше мовив хлопець.

– І ти знову ж таки не скажеш навіщо тобі все це?

– Давай підсумуємо, – проігнорував він її слова. – Ми прямуємо через територію контрольовану особами, які сплять і бачать, як би зайняти твоє місце, а єдина гарантія на переговори – це генерал, який продався ворогу за стіною. Я нічого не забув? Де логіка? – стиснув плечима Ейден. – Чи ти думаєш, що інформація про ще одного зрадника покращить шанси на успіх? Припустимо план вдасться, ти переконаєш раду, як далі діяти? Східна стіна ослаблена, перекидання військ зі сходу чи півдня – рівноцінно відкритому запрошенню Легіону. Є ще резерв столиці, але він захищає внутрішнє кільце.

– Згодна, план поки недосконалий, але ми працюємо над пропусками.

– Працюєте? – засміявся Ейден. – До цього моменту ти припустити не могла, що можеш стати главою. Легіон маріонетка, потрібно вивести з тіні тих, хто смикає за нитки.

– А з цього місця детальніше, – зацікавилась Аріна.

– Звільни свою розвідку, – пожартував Ейден.

– Якщо немає чого сказати, то попрошу покинути мій кабінет,

– Які ми серйозні стали, – кепкував він з неї. – Хоча, ти права, потрібно повертатись, за мною прийшли.

Аріна не встигла відповісти, як пролунав вибух і поїзд почав екстрене гальмування. Охорона тут же поспішила оточити її, готуючись до бою. Аріна спробувала зв’язатись з машиністом, та все марно, ніхто не відповідав. Повітря навколо стало неприродно гарячим, а за мить двері вагону стиснулись до розмірів невеликої кулі, а потім і зовсім зникли. Не бажаючи випробовувати долю, Аріна наказала охороні відкрити вогонь з доступної зброї. Десятки пострілів луною пронеслись по вагону, відбиваючись від кам’яних стін ззовні, та потрібного результату не досягли, розбившись об неприступну перешкоду у вигляді напівпрозорої чорної стіни. Незнайомців було четверо. У двох була дивна біла броня, а на грудях символ чотирикутника, який переплітали по чотирьох сторонах два еліпси. Броня двох інших була чорною, а за спиною в одного було два чорних крила, в іншого – шість, на грудях символ у вигляді двох переплетених трикутників.

– Якщо хочете жити – складіть зброю! – почувся голос за спинами незнайомців. Це був Закар.

– Нам наказано доставити тільки вас двох, – мовив хриплим голосом незнайомець з шістьма крилами за спиною.