ГЛАВА 45 ОЛІВЕР І МІА

Двері зі скрипом відчинилися, впустивши в темне царство підвалу світло. Міа хотіла рефлекторно прикрити очі, та кайдани швидко привели відчуття до тями. Щоб зір призвичаївся – довелося декілька разів заплющити й розплющити очі, від цього процесу виступили сльози.

– Оце я розумію радість від зустрічі, аж сльози повиступали! – почувся голос у дверях.

Дівчині він здався доволі знайомим, настільки, що хотілось щось пожбурити в його джерело. Коли очі нарешті призвичаїлись, вона побачила хто стояв перед нею. В перші секунди хлопець здався доволі симпатичним, в принципі, він таким і був, але її внутрішнє «я» кричало про протилежне. Незнайомцю було не більше двадцяти п’яти. Коротко підстрижене чорне, як крило ворона волосся. У лівому вусі сережка. Злегка овальне, гарно поголене обличчя. Карі очі. З моменту, як хлопець зайшов, вони постійно стежили за Міа, немов намагаючись прочитати те, що було приховано глибоко всередині. Попри злість, Міа не вдалося витримати такого натиску, й вона зніяковіло відвела погляд, сфокусувавшись на його одязі й статурі. Остання було добре розвинена, схоже, не нехтував фізичними навантаженнями. Щодо одягу, то він нічим особливим не вирізнявся. Білий камзол, розшитий різноманітними візерунками. З-під нього виглядали такого ж кольору жилет і сорочка. Білі штани й туфлі завершували гардероб. Бракувало ще білих крил за спиною, щоб хлопець перетворився на чистокровного сейрі.

– Підійди ближче і я викажу радість, рівну твоєму вбранню! – відрізала Міа.

– Я б з задоволенням, та боюся укусів, – засміявся хлопець.

Від такої відповіді всередині Міа зірвався вулкан. В ту мить вона й справді готова була вчепитися йому в горлянку й перегризти артерію, щоб кров фонтанами била з його горла. Від такої думки холодок пройшовся по тілу, а серце запульсувало сильніше.

– Поки ти не зробила те, що плануєш, я насмілюсь повідомити, що ці думки є наслідком сили, що чекає пробудження.

– Якої ще до біса сили? – огризнулась Міа. Тим реченням хлопець влучив в десятку, і зараз вона всіма силами намагалась привести думки в порядок. З телепатами потрібен був холодний розум.

– Твоєї, – не роздумуючи відповів хлопець. – Заради неї ти пішла на все це.

– Ти якийсь збоченець? Тобі подобається ув’язнювати дівчат, щоб потім задовольнять свою фантазію? Інакше, як пояснити все це? Хто в здоровому глузді погодиться на подібне?! – і вона демонстративно забрязкотіла металевими ланцюгами.

– Чесно сказати – зараз це мене й самого дивує. Наскільки потрібно бути схибленою, щоб не пробудити свого кера в… кращих умовах.

– Кера? – здивувалась Міа. Підсвідомість підказувала, що це щось дуже важливе.

– Бачу всередині ще зберігся здоровий глузд, – кепкував він з неї.

– Годі лізти в мої думки!

– Ой, як страшно, – вдав тремтіння хлопець. – Після твоєї опіки – це найменше, що я можу зробити, – і він голосно засміявся.

– Слухай, не знаю, що там між нами було раніше, але, може, з’ясуємо стосунки пізніше? – ледь не благальним тоном мовила вона.

– Спішиш до свого принца? – мовив хлопець з іронією. – Це заради нього ти стрибнула в ліжко до того работорговця?

– Йди на хрін! Ти що – моя совість?! Стрибну ще, якщо допоможе!

– Домінік, годі її мучити, – мовила дівчина, що з’явилась нізвідки. Її поява нагадувала воду, що піднялась з землі й поступово набула форми людини.

– Мушу ж я віддячити за доброту, – звернувся хлопець до істоти, що з’явилась. – До речі, вона назвала тебе істотою.

– Подай на мене в суд! – відрізала Міа. – Я не винна, що не входжу в коло фріків!

– Помиляєшся, – засміявся Домінік. – Ти їх очолюєш.

– Все, годі! – зупинила його незнайомка. – Натаніель чекає, ти зі своїми дурощами й так купу часу згаяв.

– Гвардія повідомить про своє прибуття, – зіронізував Домінік.

Дівчина проігнорувала його слова і підійшла до Міа.

– Про дурниці раджу одразу забути, оскільки тільки даси зайвий привід цьому бовдуру, – вказала вона на Домініка. – Зараз я приберу кайдани, а після – переміщу нас в одне місце, де ти отримаєш відповіді на більшість запитань, що зараз крутяться у твоїй голові.

Цього разу внутрішнє «я» підказувало Міа не сперечатись, і вона дослухалась його поради. Коли кайдани з дзенькотом впали на землю, вона спробувала підвестись. Ноги одразу відповіли відмовою й вона впала на землю. Аліса сердито поглянула на Домініка.

– Добре, добре, зараз вилікую. Не роби таких кислих мін, – відповів він на її погляд, а потім підійшовши, торкнувся ніг Міа. – Зараз відчуєш невелике поколювання. – Міа схвально кивнула і стиснула зуби, щоб не вигукнути від болю. Те, що він називав поколюваннями, насправді було рівноцінне тисячам голок, що разом запхали в її шкіру. – Зробив все, що міг, тепер потрібен невеликий відпочинок, а то можуть проявитись побічні ефекти.

– До біса відпочинок! – відрізала Міа. – Переміщуйте куди хотіли.

– Стер… – закашляв він на півслові. Удар ліктем від Аліси заставив його думки повернути в іншу сторону.

Аліса не стала чекати, коли між солодкою парочкою знову виникне черговий обмін люб’язностями, а перемістила їх. Від швидкої зміни обстановки, по прибутті, Міа знудило.