ГЛАВА 36 ОЛІВЕР І МІА

Наступного дня вдягнувши новеньку форму, яка складалась з чорних штанів і такого ж кольору камзола, який защіпався на два ряди ґудзиків, білої сорочки й чорного жилета поверх неї, взувши до блиску напастовані туфлі, як пояснила Міа – колір відповідав класу сайфера, Олівер, у супроводі Міа, направився до зупинки метро. Хоч вони й жили в центрі, однак подорож пішки забирала багато часу, а запізнюватись, в перший день, не дуже хотілось. Зайшовши всередину Олівер пережив спочатку розгублення, а потім зніяковіння, коли Міа оплатила їхню поїздку.

– Я все віддам, – шепнув він їй на вухо, після чого отримав стусана вбік, а сердитий погляд дав ясно зрозуміти, що не варто було цього говорити.

Далі їхали мовчки. Міа думала про своє, а він розглядав присутніх у вагоні й пейзажі за вікном. Розум все ще не міг змиритись, що все створено штучно. Простими людьми, які змогли вирватись з пазурів війни. Хоча, чи вирвались вони? Тимчасове відтермінування, щоб знову поринути в пекло. Вагони був наполовину пустий, проте об’єктів для вивчення вистачало. Ні у кого не було таких стандартів в одязі, як у нього, тому хлопець сміливо припустив, що вони іншого класу. Як на підтвердження цьому він ловив на собі косі погляди присутніх. Хлопець ще не підозрював наскільки рідкісним являвся його клас.

Ось і зупинка. Міа легенько потягнула його за рукав, щоб привести до тями. Вийшовши, вони потрапили в бурхливу течію з сотень курсантів і викладачів, що направлялись всередину гігантської будівлі з сімома вежами. Вона нагадувала справжню цитадель, що височіла над величезним мегаполісом.

Олівер не встиг отямитись, як вони вже перебували перед дверима потрібної аудиторії. Міа на диво добре орієнтувалась в кам’яних лабіринтах академії. В їхній групі, разом з ними, було всього десять курсантів. Як пояснила Міа, така кількість зумовлена особливостями підготовки. Не усі володіли потрібним контролем, а тому, щоб звести усі ризики до мінімуму, групи укомплектували таким чином. Та основний сюрприз був попереду. Привітавшись з усіма, Міа представила Олівера. Одна висока худорлява брюнетка посміхнулась і запитала Міа, чи розповіла вона про суть ділення на пари. Міа почервоніла, як помідор, і сердитим поглядом наказала їй мовчати. Олівер лише переводив погляд з однієї дівчини на іншу, стараючись вловити суть розмови. Бачачи це, Міа сказала, що дома все пояснить, на що брюнетка хіхікнула.

На цьому знайомство закінчилось і всі стали чекати викладача. Ним виявився Дімітріс Гровер. Мрія всіх дівчат академії. Окрім природної краси, його сайфер відносився до рідкісного темного класу шостого рангу. Після привітання з групою, він звернувся до Олівера. Це викликало неабиякий подив і захоплення на обличчях інших курсантів. Хоча потім до усіх дійшло, що через неуважність вони пропустили одну важливу деталь його форми, а саме колір. Група не виділялась геніями, а тому зарахування в їхні ряди особи з темним сайфером викликало ще більше питань, та й Міа не була такою простою. Хоча, щодо неї, все було трохи ясніше. Директор всього лише прагнув зменшити увагу до її особи. Закінчивши з формальностями, Дімітріс почав лекцію.

Сьогодні ми поговоримо про історію Землі, хоча «історія» – надто гучне слово. Справжня наша історія продовжує закривати завіса таємниці. З відомих і більш-менш перевірених фактів, що дійшли до нас, складається наступна картина. До 1957 року ми поняття не мали, що Земля оточене спеціальним полем, яке приховувало наше існування від інших жителів сонячної системи. Так, вам не почулось, ми не єдині розумні форми життя в галактиці.

У 1957 році наш технологічний прогрес сягнув таких висот, що ми задумались про далекий космос. Запустивши перший орбітальний супутник, ми дестабілізували вищезгадане поле. Як наслідок – вибух Місяця і кліматичні зміни після. Величезна кількість суші пішла під воду, а та, що залишилась, змінилась до невпізнанності. Однак – це був лише початок. Дестабілізувати поле – не означає знищити. Реакція завершилась з вибухом Сонця й утворенням чорної діри на його місці. Ситуацію вдалося частково виправити за допомогою технологій жителів інших планет. Вони стабілізували й дещо змінили орбіти планет. З цього моменту починається історія нашої боротьби за виживання. Не знаю чим ми так насолили сусідам, проте, після наведення порядку в Сонячній системі, вони взялися за нас. Ми стали дичиною, яку викурювали з найпотаємніших куточків планети.

Порятунок прийшов звідки його найменше чекали. Прибулі з уламками Місяця сайфери стали вступати в контакт з людьми. Тоді ми й не підозрювали, яка сила потрапила в наші руки. З силою, сайфери передали й знання, необхідні нам для виживання. Так ми знайшли Куби з надрозвиненою віртуальною реальність. Остання, в результаті, замінила нам дім на десятки років. Та це я забігаю наперед. Куби, звичайно, добре, однак без центру управління, вся затія не була варта ломаного гроша. Сайфери знову підказали рішення. Виявилося, що крім Кубів, на Землю прибуло й особливе джерело енергії під назвою Іпсилон. Як ви вже напевно чули, воно живить захисний щит острова й академії. Саме воно зараз являється головною ціллю наших ворогів.

Та повернімось до історії. Через три роки після вторгнення, тобто в 1960 році, підпіллю нарешті вдалося відшукати Іпсилон і закласти на території колишньої УРСР (Українська Радянська Соціалістична Республіка) академію Nova. Хочу зазначити, що з моменту кліматичних змін вся територія вищезгаданої республіки відділились від материка Євразія, і на той момент являлась повноцінним островом. Частково це й зумовило вибір місця для розгортання майбутнього руху опору.

Створивши штаб, вибрані лідери зайнялись порятунком людей, які на той час перебували, як не в рабстві, то ховались де могли. Сайфери, які пройшли асиміляцію, служили чудовими посланцями, що озвучували координати найближчих ретрансляторів. Ретранслятори створювали ділянки з особливим полем, пройшовши через яке люди потрапляли в Куби, й навпаки. Вищезгадані поля нічим особливим не виділялись, а враховуючи спосіб створення, то їх практично неможливо було знищити. Що за спосіб запитаєте ви? А все дуже просто. Вони формувались сайферами Оменами, що не вступили у зв'язок з людьми чи іншими формами життя. Такі Омени могли за одного бажання копіювати будь-яку форму або розпадатись на наночастинки.