Хроніки Судного Дня. Книга четверта. Загублені Душі

ГЛАВА 29 ДОМІНІК І АЛІСА

Таймер відраховував останні цифри до початку Судного дня. Попри усю холоднокровність на чолі Домініка все ж виступив піт, а серце забилось частіше. Аліса закінчила останні приготування і тепер стояла поруч, очікуючи кінця, що все наближався. Вони перебували біля однієї з шахт запуску. З неї саме підіймалась ракета, одна з сотні їй подібних. Персонал давно відправився в подорож Кубами, а тому вони були повноправними господарями бази. Вдалині виднілись машини з солдатами, що наближались на величезній швидкості, зносячи усі перешкоду на своєму шляху. В повітрі літали вертольоти й літаки, та видно їхнє командування не знало, що робити. Радари показували приготування до запуску на інших континентах, і якщо вони б зупинили власні ракети, то тим самим залишили країну беззахисною перед обличчям імовірних ворогів. Усі протоколи й інструкції, в той момент, не варті були паперу, витраченого на їх написання.

Музика сирен, що завивали на все горло, додавала драматичності ситуації. Атланти потрапили у власноруч встановлену пастку. Прагнучи створити видимість свободи, вони вклали в руки рабів засіб до свободи. Будь-яка річ в Кубі складалась з ефіру, а такий спосіб його вивільнення приводив до непередбачуваних наслідків. Так, реплікатори на орбіти, швидко б все відновили, однак жити у цьому світі було нікому. А ті, щоб повернулися, не пам’ятали попереднього порядку, й навіть Вежі б цього не змінили. А отже атлантам довелось би починати все з початку або залишити як є, і породити ще більший хаос.

Коли цифра на таймері досягли числа три, час зупинив свій плин. Аліса і Домінік здивовано переглянулись, не розуміючи в чому справа. Пояснення швидко дало про себе знати.

– Каїн? – здивовано мовила Аліса. Коли біля них з’явився чоловік в червоному плащі. Він де відрізнявся від того, що був на фіктивній зустрічі з ніфілімами.

– Мої вітання, – демонстративно схиливши голову в поклоні, Каїн злегка припідняв свого капелюха.

– Навіщо ти тут? – запитала Аліса.

– З вами хоче поговорити одна людина, мене ласкаво попросили передати запрошення, – ввічливо мовив він, а від самого віяло могильним холодом. Ще й ця посмішка. При одному погляді на неї мурашки на тілі нервово ховались хто куди.

– Чому саме зараз? – з притаманною йому байдужість, запитав Домінік.

– Бо перша стадія плану підійшла до закінчення. Всі деталі по прибутті, – навів він останній аргумент, щоб розвіяти їх нерішучість.

– А як же… – натякнув Домінік на ракети.

– Нікуди не дінуться, я збережу цю мить до вашого повернення, – і на його устах з’явилась ще ширша, ніж до цього посмішка.

Домінік і Аліса обмінялись запитальними поглядами, мовляв, що робити. Та врешті-решт, стиснувши плечима, попрямували за Каїном у створений ним портал. На тій стороні сюрпризи тільки розпочались. Вийшовши з порталу вони потрапили в кімнату, де було присутні три особи. Двоє з них являлась ніфілімами, а от третя. Третя викликала найбільші враження.

– Ти! – аж закипала від люті Аліса. – Каїн, трясця тобі! – переключилась на того дівчина.

– Заспокойся і вислухай її, – спокійно відповів Каїн. Така реакція лякала більше, ніж його посмішка. Раз він говорив в такому тоні, то справа була більш ніж важливою.

– Рада знайомству, – підійшовши до Домініка, Єва простягнула руку в знак вітання. – Попередня наша зустріч пройшла без моєї участі, прийшла пора це змінити, – і вона підморгнула йому. Домініку здалося, що в той момент перед ним була не жінка, а змія, що повільно окутувала його шию.

– Не будемо заважати, – звернувся до друзів Адам Волтерс. – Їм є про що поговорити, – і він, схопивши під руки Єву з Каїном, потягнув тих до дверей.

– Присядете? – запропонувала Міа.

– Дякую, насиділись! – в’їдливо мовила Аліса.

– Що ж, як хочете, – зітхнула Міа. – Це не завадить нашій розмові.

– Яка к чорту розмова, після всього, що ми пережили по твоїй волі?! – вигукнула Аліса. Домінік був стриманіший в емоціях, намагаючись проаналізувати ситуацію, що склалась, і знайти адекватне пояснення.

– Так було потрібно, атланти не мали нічого запідозрили, – мовила Міа.

Домінік здивовано на неї поглянув. Така відповідь багато пояснювала, однак виходила за рамки його аналізу.

– А конкретніше можна? – звернувся Домінік до неї.

– Невже ти купився на її красиві слова?! – вигукнула скептично Аліса.

– Прикінчити її завжди встигнемо. Ніфіліми ніколи б не співпрацювали з кимось подібним, чи я неправий? – звернувся Домінік до Аліси, чим ввів в стан легкого розгублення.

– Ну так, – завагалась та. – Якщо вона не тримає їх в заручниках, – навела Аліса контраргументи.

– Я тебе прошу, – фиркнула Міа. – Один Каїн може рознести цілий аванпост не спітнівши.

– Ближче до суті, – звернувся до неї Домінік.

– Ближче, так ближче, – виголосила Міа, і відкинулась на спинку крісла. – Щоб наша розмова отримала сенс, я почну з початку. – Домінік схвально кивнув. – Я не являюсь дочкою Зевса. Моя мати завагітніла від ніфіліма. Коли Зевс дізнався, то вбив спочатку мого справжнього батька, а потім і матір після пологів. Гласність подібної інформації стала б плямою, яку олімпійці не змогли змити, тому Зевс і Кронос приховали вищезгаданий факт. Мене прийняли й виховували, як рідну. Та гени робили свою справу. Ближче до вісімнадцятиліття я дізналася правду. З того моменту я поклялась помститись, – очі Міа загорілись рішучістю. – Після довгих пошуків я нарешті натрапила на слід одного ніфіліма, ним виявився твій наставник, – звернулась вона до Аліси. – Перша зустріч пройшла без проблем, він вислухав мене й погодився допомогти. Я була на сьомому небі від щастя. Однак моя підліткова необережність стала фатальною для першого союзника. Шпигуни Зевса постійно стежили за мною, а така зустріч була неоціненною можливістю вислужитись, чим вони й скористалися. Їхній командир, недовго роздумуючи, наказав знешкодити загрозу, в особі ніфіліма. На таку операцію були направлені колосальні сили атлантів. Куб здригався від тої битви. Твій наставник не міг відступити, оскільки тебе б найімовірніше стратили, а він, очевидно, сильно до тебе прив’язався, що в результаті й призвело до його полону. Святкуючи перемогу Зевсу раптом сяйнула думка створити вірус з ДНК ніфілімів. Таким чином він хотів вбити двох зайців: отримати першокласну зброю, і знищити мою силу. Саме я стала першою піддослідною. Чужа людина, – зітхнула Міа. – Щоб ні в кого не виникло підозр я й надалі виконувала свої обов’язки, як члена клану, проте під ретельним наглядом шпигунів і військових. Єдиною моєю перемогою стало збереження твого життя, і взяти в якості прислуги. Ти володіла необхідною мені інформацією, і я не могла впустити такого шансу. Зевс також розумів твою цінність, та з очевидних причин не хотів, щоб наші долі переплелись. Тоді я вдалась до останнього аргументу запропонувавши ввести й тобі вірус, як додаткову гарантію вірності. Ну, а далі, ти й сама знаєш. Я, як могла, сприяла твоїм спробам помсти, оскільки розуміла, що це й мій шанс. І в результаті багаторічна праця увінчалась успіхом. Ти виявила можливого ніфіліма, а чинні – не залишили це поза увагою. Так і почалась закулісна гра. Ми визнали ваш план вартим уваги й готів допомогти, однак з невеликими доповненнями. До замаху я знищу усі зразки вірусу, а після – пройду створення свого кера в академії Nova.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше