ГЛАВА 27 ДОМІНІК І АЛІСА

Дощ лив як з відра. Одяг Домініка протримався хвилину, Марійки… це й одягом було не назвати. Вона вся трусилась від холоду. Недовго роздумуючи, Домінк використав стихію землі й спорудив для них невеликий дерев’яний будинок. Платою за дах над головою послужила кров з очей. Попри небажання, йому все ж довелося здатись перед натиском Марійки й закрити їх, занурившись в царство темряви. Безпорадність бісила з кожною секундою все більше, та їй вдавалось чудесним чином вгамовувати його лють. В ті хвилини Марійка нагадувала дресирувальницю дикого лева. Так пройшов перший день. Наступного, вона вмовила його залишитись на самоті, поки добуватиме поїсти. Хоч територія була нова, проте набуті навички дозволили швидко освоїтись. Благо дичини, як великої, так і малої, на цій планеті було достатньо. Її ріки наповнювала риба, а фрукти так і просили, щоб їх зірвали. Повернувшись вона була приємно здивована. Попри прохання не використовувати силу, Домінік все ж зробив це. Добре, хоч не створив нічого масштабного, лише одяг.

– Сподіваюсь – сподобається, – звернувся він до збентеженої дівчини на порозі. – Кравець з мене так собі, тому вшиємо після примірки. Обирав з практичних зразків, оскільки ми тут не курорті.

Обличчя Марійки аж сяяло від радості. Звичайна людина не надала б подібному особливого значення, а от для неї це було неоціненним подарунком. Коли маєш, то не особливо цінуєш, а коли втрачаєш, то навіть найменша дрібничка ціниться на вагу золота.

– Дякую, – і вона поспішила обійняти його.

– Я знав, що жінки люблять подібне, але щоб настільки, – пожартував він.

– Дуре… – затнулась вона на півслові, подібні висловлювання були заборонені в тому поселенні. – Вибач, – зніяковіла вона.

– За що? – вдав він розгубленість. – Залиш те життя в минулому, й насолоджуйся теперішнім.

– А що далі? – поглянула вона в його очі.

– А далі – пишні похорони й сльозливі промови, – пожартував він.

– Не смішно! – насупила губи дівчина.

– Куди вже більше веселощів, – зіронізував Домінік.

– Ти так і не розповів за які гріхи потрапив сюди.

– А тих, що ви стали Омегами, недостатньо?

– Нєа, – в грайливому тоні відповіла вона.

– Тобто тебе зовсім не злить, що причина усіх твоїх бід стоїть перед тобою?

– Аніскільки, – твердо мовила та.

– Тоді вмощуйся зручніше, – присівши, вказав він на свої коліна. – Будемо слухати казку, – і Домінік почав розповідь про свої пригоди після пробудження. По закінченні на обличчі Марійки читався відвертий шок. Хоча, по правді, після переміщення на супутник Сатурна – це був другий удар. – А я попереджав, сама захотіла дізнатись, – щоб якось упорядкувати думки, мовив Домінік.

– Стерво, – мимоволі вирвалось з її вуст.

– Ну… як би це сказати… – почухав потилицю Домінік. – Мені більше підходить козел.

– А ти тут причому? – обурилась дівчина. – Я про це стерво атлантське.

– Жіноча натура для мене темний ліс, – похитав головою Домінік.

– Тебе можна вилікувати? – рішуче мовила Марійка.

– Поняття не маю, – стиснув він плечима.

– І ти так спокійно про це говориш? – обурилась вона.

– Прикажеш вити з розпачу на даху будинку? – Марійка спробувала стримати сміх, та він нестримною хвилею вирвався з грудей. Кайдани, що до того утримували її, тепер спали, й вона ставала схожа на себе попередню, якщо це взагалі можливо після пережитого.

– І все ж? – стояла на своєму дівчина.

– Розкажи краще, як з ревенанта скотилась до реніта? – перевів Домінік тему на інше.

– Здогадався все-таки, – зітхнула дівчина.

– Зробив певні поправки після першого враження.

– Зараз – це вже неважливо, – і вона підвівшись, підійшла до вікна. – Може влаштувати засідку на десант, що доправляє сюди Омег? – запропонувала Марійка.

– Ніби ви вже не намагались.

Домінік мовив жартівливо, а по тілі Марійки пройшов неприємний холодок. З кожною секундою всередині неї зростав страх, страх втратити його. Подумки вона чіплялась за кожну соломинку, та обставини все ж тягнули на дно.

– Не переймайся дрібницями, – заговорив Домінік з притаманною байдужістю. – Що має бути, те буде, – і він загадково посміхнувся.

– Не жарту… – та він не дав їй договорити, зімкнувши вуста в палкому поцілунку.

*****************************

Як це вже входило у звичку, вночі до них завітали гості. Все поселення, в якому до того проживала Марійка, на чолі з черговими ревенантами. Домінік саме лежав і насолоджувався нічною тишею. Їх наближення він виявив давно, проте не поспішав з діями. Все проходило по плану. Завоювати довіру, а потім втілити другу частину… Глибоко вдихнувши, він скористався силою, і на ментальному рівні віддав наказ Марійці підвестись. Та, хоч повільно, однак підкорилась, почуття послабили супротив. Як він і припускав, вірус робив своє. За інших обставин йому й напружуватись не довелось би, та зараз ситуація вимагала створення додаткових пар рук, які б зменшили навантаження на власне тіло.