ГЛАВА 26 ДОМІНІК І АЛІСА

Домінік прокинувся від шуму надворі. Була вже пізня ніч, поруч мирно спала Марія. Лише шкура оленя прикривала її бліде оголене тіло. «А ти справжня тигриця, таке витворяла. Цікаво – це перетворення в Омегу так посприяло нашим втіхам, чи ти й до цього була не промах. Що за чортівня там твориться, дістали вже, поспати не дадуть?!» Проклинаючи усе на світі за зірваний сон, Домінік підвівся, і вдягнувши тільки штани, вийшов назовні. Зіваючи, він оглянув причину шуму. Джерел було близько двадцяти, усі перевертні. Вони злісно гарчали й шматували тих, кому пощастило вийти на вулицю тієї злощасної ночі. Один з перевертнів, помітивши Домініка, одразу направився до нього. Лічені сантиметри відділяли його кігті від горла хлопця.

– Згинь, блохастий! – і Домінік одним ударом відправив того в політ на декілька десятків метрів, по закінчені якого, той смачно впечатався в частокіл. Подібне підбадьорило інших перевертнів до дій. – Вам не жаль своїх звірят? – вигукнув Домінік.

Брама з тріскотом розлетілась і всередину зайшло четверо чоловіків років сорока. Домінік швидко визначив їхній ранг і здібності.

– Завітавши в гості ми й не думали, що тут такий важливий птах поселився, – виголосив улесливо один з чоловіків, а в самого був погляд серійного вбивці, тільки привід дай – прикінчить не задумуючись.

– І для цього двері виламали? – кинув Домінік на них зверхній погляд.

– Перепрошуємо, – зобразив поклін його співрозмовник. – Ти могла й попередити, – звернувся він до Марійки, що встала й зараз боязко визирала з-за плечей Домініка. – Не встигло ліжко після мене охолонути, як ти вже іншого запросила.

– Потрібно обов’язки справно виконувати, гляди й залишилась би вірною, – глузував з того Домінік. Опонент з досади, прикусив губу, а його товариші хіхікнули, проте його злісний погляд заставив їх замовкнути.

– Я думав розійтись миром, однак…

– Однак, ви заберете своїх шавок, і піджавши хвости, зникнете з моїх очей, набридли вже! – і Домінік хотів сонно зівнути, та в результаті в черговий раз сплюнув кров.

– Схоже, тобі ввели особливий подарунок, я ще ні в кого не спостерігав подібних симптомів! – вигукнув той зловтішно.

– Радий, що зумів здивувати, – відрізав Домінік.

– А я який радий, – посміхнувся ревенант, а потім кивнув своїм, щоб приготувались до нападу.

– Дістали! – пробурмотів Домінік, і клацнув пальцями. Ревенанти й перевертні не встигли й звуку подати, як в ту ж секунду їх забрало чорне полум’я, а Домінік в ту ж мить знепритомнів.

Прокинувся у вже знайомій постелі. На голові був холодний компрес з мокрого листя. Хлопець кволо обмацав місце з компресом. Його пробудження помітила Марійка, що саме підкидала дрова у вогонь. Тільки зараз Домінік помітив відчутне похолодання, що супроводжувалось дощем знадвору. Очевидно, такі її дії були зумовлені не тільки бажанням зігрітись, але й турботою про нього, щоб часом не підхопив лихоманку. Вона мовчки підійшла і хотіла було забрати компрес, та Домінік зловив її за руку і обдарував прискіпливим поглядом.

– Пусте, – поспішила вона вивільнитись.

На обличчі й на зап’ястях дівчини були помітні синці. Домінік не встиг запитати про причину, як до кімнати зайшло декілька осіб з цього поселення. В руках вони тримали саморобні списи й палки. Додати два плюс два, для хлопця не склало зусиль. Дівчина хотіла перекрити їм дорогу, та ті, ударом в живіт, відкинули її.

– Герої, – «похвалив» їх Домінік. – Де ж була ваша сміливість, коли ревенанти приходили?

– Мовчати! – вигукнув один з чоловіків. – Це через вас нас переб’ють! Стільки часу жили мирно, а тут…

– Щодо переб’ють ти вірно підмітив, однак поставив неправильне закінчення, – перебив того Домінік. А після, руки гостей, мов сокирою відтяло. Вони закричали голосами від яких кров холонула в жилах. Домінік вже хотів добити їх, та Марійка кинулась йому на шию, благаючи зупинитись. – Ваше щастя, – процідив крізь зуби Домінік, і вилікував поранених. – Вважайте це подякою за гостинність. Залишилось тільки пережити втрату крові, – мовив він зверхньо. – Гадаю, пора прощатись, а то з такими темпами я тут половину поселення зачищу, – спробував він пожартувати, та в результаті стисло груди й він закашляв.

– В такому стані – це рівноцінно самогубству, – суворо мовила Марійка. Яка встигла підвестись й зараз перевіряла стан непритомних поселенців.

– Байдуже, й так скоро подохну.

– Якби не… – затнулась на півслові вона. В пам’яті зринули спогади минулої ночі й теперішні події. Якби не він, то в кращому випадку, їх би позбавили припасів.

– Дрібниці, – перервав незручну паузу він. – Дякую за притулок й незабутню ніч.

– Не пущу! – перегородила його дорогу дівчина. Він ще не бачив стільки рішучості в її очах.

– Ніби в тебе є вибір, – видав він скупу посмішку.

– Це ти зробив нас Омегами? – раптом видала дівчина, чим збили з пантелику Домініка.

– А якщо так, то що? – швидко опанував він емоції.

– Навіщо? – голос Марійки видавав помітне тремтіння.

– Щоб подарувати свободу; та, як виявилось – золота клітка більша, чим я думав. Цікаво звідки такі відомості? – в жартівливій формі запитав він.