ГЛАВА 23 ДОМІНІК І АЛІСА

Підлікувавши рани Аліси, Домінік взявся за втілення плану. Чогось надзвичайного не став придумувати. Все здійснювалося по класичній схемі: зібрав банду, організував декілька масштабних пограбувань банків, а потім заліг на дно й став наводити знайомства серед кримінального світу, звичайно ж, відіславши при цьому чималеньку суму в так званий «общак». Грошам раді усі, тому такого клієнта швидко прийняли у свої ряди. Домінік не довелося особливо й силу застосовувати. Нові друзі підмазали де слід, й кримінальна справа розвалилися в лічені дні, все списали на недобросовісних працівників і декількох підставних бомжів, які захотіли кращого життя. Останніх, звичайно ж, знайшли мертвими в якомусь смердючому підвалі. А гроші… Частково покрила страховка, щось держава виділила, типу турбуючись про вкладників, а щось – просто списали.

Тим часом Домінік рухався по кар’єрній драбині злочинної ієрархії. Пограбуваннями більше не займався, кваліфікація змінилась на роботу з кадрами. Під кадрами розумілась поліція і різні дрібні чиновники, ті були ласі до хрустких папірців, і прикривали найбрудніші діяння тих, хто ті папірці їм давав. Не бажаючи затягувати з втіленням головного плану, Домінік став нацьковувати одне на одного дрібні угрупування, й ділити території. Все, звичайно ж, робилося під уявним покровительством тих, на кого він працював, хоча насправді ролі вже давно змінились, однак – це все було майстерно приховано. Поступово масштаби зросли настільки, що він вирішив взяти борозни правління у власні руки. Влаштувавши декілька успішних замахів, він став одноосібним лідером наймасштабнішого угрупування Магаданської області. Тепер хлопець знаходився в кроці від заповітного крісла губернатора. Потрібно було посунути чинного, що у світлі озвученої Алісою інформації, було не так просто. Пройдений ним шлях був частиною сценарію для цих територій, тому ніхто не звертав особливої уваги на переділи й вбивства –  життєва рутина, так сказати. А от дії по зміні влади викликали куди більший резонас, тому слід було діяти максимально природно, та й Аліса не мала запідозрити про справжні його наміри, невідомо яким чином вона контактувала з атлантами, і які цілі переслідувала. Питань було більше чим відповідей.

Після кількаденних роздумів, Домінік прийшов до висновків, що слід вчинити маленьку революцію. Відхилення від запланованого сценарію мало зацікавити тих, хто стояв над губернатором, і його діяльність би обов’язково перевірили. Революція Домініка полягала у стихійних мітингах по усіх населених пунктах Магаданської області. Гасла були різні, проте мета одна. Як він і припускав, під виглядом урядової перевірки приїхали представники атлантів. Їхній код виділявся серед рядових жителів. Вперше, за останній час, хлопець відчув невеликий дискомфорт під час використання сили. Слова Каїна з Києва, поступово справджувалися. Мимоволі закрадались сумніви, чи вдасться довести справу до кінця, та він відганяв їх, не даючи примарам набути реальних обрисів.

Під час чергової зустрічі представників губернатора з мітингувальниками, Домінік організував кривавий розгін останніх. Не обійшлося без смертельних випадків. Народне обурення підходило до межі, частішали перестрілки й випадки мародерства. З кожною годиною губернатор все менше контролював ситуацію. Навіть більше того, став побоюватись народного суду. Техніка атлантів не могла виявити причину, тому вони вдалися до старого доброго методу зі засланим козачком. Домінік святкував закінчення першої фази.

Друга почалася з демонстрації сталевої дисципліни всередині мітингувальників. Навіщо це йому? А все дуже просто: він хотів показати, що кандидат на роль губернатора краще володіє ситуацією, а ніж чинний, який маючи стільки  ресурсів, пустив все під укіс. Коли заслані агенти більш-менш освоїлись, Домінік втілив банальний, проте ефективний сценарій з захоплення заручників. В ролі останніх виступили ті ж агенти. Типу одна з груп протестувальників розсекретила їх, і побажала вчинити народний суд. Атланти діяли без спецзасобів, як рядові жителі, тому й не змогли дати гідну відсіч. Привселюдно використовувати свій код їм було заборонено.

Домінік, як справжня манна з неба, спустився зі свого трону до підсудних. Використавши по максимум свої ораторські здібності, він зумів переконати як суддів, так і підсудних. Коли перші покинули зал суду, хлопець звернувся до підсудних з пропозицією співробітництва. Мовляв, він вболіває за долю місцевих, і хоче для них тільки найкращого, а чинний губернатор всіляко принижує простий народ, забирає у них законом дані права. Не знаючи хто Домінік насправді, ті купились на улесливі слова й солодкі промови. Прощання пройшло тепло й на позитивних нотах. Сторони обмінялись взаємними обіцянками, й погодили наступну зустріч. До того часу Домінік зобов’язався розпустити людей, і не розхитувати човен людського невдоволення. Однак, в договорі нічого не було про протилежну сторону, тобто чинного губернатора. Його руками Домінік вирішив зробити брудну роботу. Нічого особливого, лише декілька вибухів газу в трьох багатоповерхівках. Звичайно ж, ніякого газу не було. Вибухівку заклали люди губернатора, а потім чудесним чином їх знайшли на пустирях, за містом, випадкові перехожі. Домініку навіть не довелося заохочувати людей, цього разу все відбулося з ініціативи самого народу. Він, як міг вдавав, що заспокоює народ, хоча сам палець об палець не вдарив. Масла у вогонь підлила Аліса, яку він відправив в сусідні регіони. За кругленьку суму «братська любов» прокинулась і там. Атланти пожинали плоди так званої свободи й демократії. Підсилити сигнал супутника ніхто не наважився, оскільки це могло остаточно розплавити мізки місцевих.

Дана ситуація не була з розряду пробудження коду, тому й заходи передбачались інші. Врешті-решт відправлена в Магаданську область комісія, погодилась на прямі переговори з Домініком, який доклав максимальних зусиль, щоб приховати код і свою особу. Зустріч відбулася на відносно нейтральній території, а саме в резиденції сусіднього губернатора. Він погодився виступити посередником в ситуації, що склалась. Хоча на практиці це виглядало, як зборище феодалів, які вирішували, як покарати бунтівних холопів. Чинний губернатор всіма силами намагався зберегти владу, та з кожною секундою вона віддалялась все далі, стаючи примарним силуетом. В розпалі дискусій він, навіть став погрожувати протестувальникам розправою. Це, звичайно ж, не знайшло відклику серед представників його сторони, більше того, посилило скептицизм і відчуження до його особи. Врешті-решт дискусії досягли апогею, атланти не витримали перші, й пославшись на необхідність узгодження нової позиції з цього питання, покинули залу. Домінік й інші два губернатори, наслідували їхній приклад.