ГЛАВА 20 ДОМІНІК І АЛІСА

– Цікавий бойовичок ти мені показала, – розплющивши очі, мовив Домінік. Попри усі намагання здаватися крутим, очі все ж видавали відвертий страх хазяїна. Події до того, були невеликою прелюдією.

– Рада, що сподобалось, – сівши зверху на нього, посміхнулась Аліса.

– І що далі? – хитро примруживши очі, запитав Домінік. – Почнемо вбивати усіх, в ім’я правосуддя й помсти?

– А ти цього хочеш?

– Чесно? – поклав руки за потилицю хлопець. – Якось фіолетово. Хоча нашіптування всередині, дає ясно зрозуміти, чого я хочу.

– Розбіжність темної й світлої сторони, – мовила Аліса.

– «Бути чи не бути»?

– Можу допомогти вирішити цю дилему.

– Зустріч з іншими ніфілімами? – запитально поглянув на неї Домінік.

– Так, – ствердно кивнула та.

– Що ж – це має бути цікаво. Стільки фріків в одному місці, – і він посміхнувся.

– Роль гівнюка тобі чудово підходить, – і вона нахилилась, щоб поцілувати його, та він зупинив її, приклавши палець до губ.

– В мене одне питання: в цих Кубах можливо померти?

– Якщо причина смерті не екзос або сайфер, то ні.

– Чудовий світ, мимоволі відчуваєш себе богом, – зіронізував Домінік.

– Раніше я би з тобою погодилась, проте зараз майже усі Кубів перебувають під контролем котроїсь сторони, так що боги можуть швидко відправитись в реальний загробний світ.

– А як, щодо інших ніфілімів?

– Вибороли своє місце.

– А ти? – зацікавлено поглянув він в її очі, намагаючись прочитати найпотаємніші секрети.

– А я вожусь з такими, як ти, – ухилилась вона від прямої відповіді. – Годі розмов, – і Аліса заходилась знімати з нього одяг.

***************************

Аліса задала курс і дирижабль направився до тисячолітнього лісу. Саме там мала пройти майбутня зустріч. Оскільки вони не встигли далеко відлетіти від так званої завіси, то подорож не зайняла багато часу. На зворотному шляху вони зустріли чимало інших дирижаблів. Хтось, як і вони, направлявся до завіси, хтось летів звідти. Аліса пояснила, що його випадок унікальний. Атланти не бажали ризикувати, тому встановили тимчасову заборону на польоти поблизу їхнього дирижабля. Тепер же вона відключила сигнал, що служив маркером для інших, і їхній дирижабль більше не сприймали як унікальний. Саме тому він  і міг спостерігати всі ті налякані обличчя в ілюмінаторах пролітаючих апаратів. Не сказати, що Домінік не відчував жодних емоцій щодо тих людей, проте й жалістю, чи бажанням допомогти – це було не назвати. Швидше досадою через те, що інструмент втілення його планів пролітав повз, і він не міг ним скористатись. На щастя «моральні терзання» припинились з посадкою. Аліса завбачливо включила той маркер, щоб їм ніхто не завадив. Реакція не заставила себе довго чекати. Небо за мить стало чистим від будь-якого стороннього літаючого апарату. Опустивши трап вони вийшли назовні й попрямували до одного з дерев. Рухи Аліси були чіткими й впевненими, здавалося, вона з закритими очима змогла би їх провести. Приклавши долонь до стовбура, вона відкрила секретні двері й кивком голови запросила Домініка всередину. Рефлекторно роззирнувшись навкруги, хлопець прийняв запрошення, зайшовши в напівтемне приміщення. Як виявилося – це був ліфт, який, як тільки він переступив поріг, автоматично закрив двері й помчав вниз на шаленій швидкості. Від раптової зупинки Домініку здалося, що всі його нутрощі зробили пірует. Він мимоволі прикрив рота рукою, щоб з’їдена по дорозі їжа не попросилась назовні. Звикла до подібного Аліса лише посміхнулась з його реакції.

Двері ліфта відчинились, немов запрошуючи їх в будівлю за нами. Будівля, саме те слово, яке найкраще описувало місце, де вони опинились. Одна головна велика кімната, в якій, судячи з чотирьох дверей, було стільки ж виходів, або просто інших кімнат. У всякому випадку, якби сюди прибув не Домінік, а імовірний ворог, то йому вже на початку довелось би розділити свої сили.

Кімната не виділялась нічим особливим. Мінімум меблів, лише скляний стіл і п’ять м’яких крісел, а також невеликий стелаж з книжками і декілька вазонів становили інтер’єр приміщення. За кількістю крісел Домінік припустив скільки буде співрозмовників. Не гаючи часу Аліса підійшла до стелажа і злегка потягнула на себе декілька книг. Домінік очікував, що після цього двері відчиняться, та цього не відбулося. Такий жест служив для іншого. Закінчивши, дівчина повернулась до нього й запросила сідати на одне з крісел. Домінік не став заперечувати. У них була своя гра, правила якої він поки освоював.

Двері відчинились за декілька хвилин. З них вийшло три особи. Одна – колоритніша за іншу. Коли Домінік говорив про фріків, то сам того не підозрюючи, влучив в десятку. Найяскравішою персоною був чоловік років сорока, в червоному плащі, такого ж кольору капелюсі на голові, й костюмі трійка, з нагрудної кишені якого виглядав старомодний годинник на ланцюжку. Проте не це так вразило Домініка. Бліде обличчя чоловіка й довге чорне волосся нагадувало Джокера з однойменного фільму. Маніяк чистої води. Цей, на відміну від свого протеже з фільму, не використовував бойового фарбування  та, попри це, зустрівши його в якомусь провулку, можна було без проблем наробити зі страху, від одного його вигляду. Інші особи не так виділялись, на його фоні, проте й у них були свої родзинки. Єдина жінка, серед новоприбулих, була одягнена в чорну довгу сукню, яку підкреслював макіяж з використанням темних кольорів. Вона чимось нагадувала земну версію готів, тільки з оптимальним рівнем штукатурки. Такий собі середньовічний стереотип відьми, тільки ковпака й накидки бракувало. Жінка була приблизно того ж віку, що й попередній чоловік. По всій видимості, їх поєднувало набагато більше, ніж ця зустріч, оскільки вона тримала його під руку. Напевно, найбільш звичайним, серед трійці, був високий худорлявий чоловік років сорока-п’ятдесяти з вигляду. На ньому була чорна довга мантія з капюшоном, з-під якої виглядав такого ж кольору костюм, і біла сорочка з червоною краваткою. Білі локони довгого волосся хаотично розкинулись по його плечах, надаючи блідому обличчю ще більшої холодності. Його сміливо можна було сплутати з ожившим зомбі, або й того – прирівняти до блідих мешканців ночі, які пили кров, щоб втамувати голод.