ГЛАВА 19 ДОМІНІК І АЛІСА

– Заснув? – звернувся Златомир до Аліси, коли та повернулась в каюту управління.

– Ага, – відповіла Аліса.

– Не напружуйся так, а то зморшки з’являться, – пожартував Златомир.

– Тобі легко говорити, а у мене це перше пробудження сили народженого.

– Головне, щоб не виявився Чорним, – постарався підбадьорити дівчину Данило. – Не хочеться його вбивати.

– Ви так говорите ніби це буденщина, – насупила губи Аліса.

– Така наша робота,– зітхнув Данило. – І чим скоріше ти це зрозумієш, тим краще.

– Бачу, він все-таки припав комусь до душі? – скоса поглянув на неї Златомир.

– Та ну вас, – буркнула під ніс Аліса.

– Не бери близько до серця, – тепло мовив Данило. – Ти ж сама прекрасно знаєш чим закінчилося минуле пробудження Чорного…

– Знаю, – тихо відповіла дівчина. – Та все одно не вітаю ці методи.

– Поки що все йде добре: тотеми розставлені, а хлопець занурюється у свій внутрішній світ, – відірвавши погляд від панелі керування, мовив Златомир. – Це займе декілька годин, якраз доберемось до порту.

– Чому вони такі? – раптом видала Аліса, чим заставила чоловіків переглянутись.

– Чому? – задумливо повторив Данило. – Вони вільні від будь-яких моральних мук. Під час пробудження відкидають усе, що ми називаємо совістю, законами… Ними заволодіває інстинкт. Той самий, що був у наших предків. Який єднав нас з природою.

– Хіба це погано? Це, немов повернутися до первозданного балансу, про який нам розповідали на лекціях.

– Як тобі сказати… – Данило зробив паузу, збираючись з думками. – Твоя думка не є хибною, і їхні погляди не зовсім неправильні, але справа більше в методах. Якщо людину ніщо не обмежуватиме, то вона перетворить середовище навколо себе в поле бою. В ньому тільки сильний буде мати право на життя. А вершину займе альфа, найсильніший. От тільки, що буде, коли знайдеться хтось сильніший за творця цього середовища? Спочатку їхні дії може й принесуть гарні плоди, та в результаті все зведеться до одного.

– То, можливо, слід змінити середовище? – припустила Аліса.

– Пробували, нічим добрим це не закінчилося, – відповів Данило. – Остання війна цьому яскравий доказ.

– Відчуваю себе тираном, який вирішує кому жити, а кому померти, – Аліса схрестила руки на грудях.

– Сприймай це як жертву в ім’я порятунку тисяч, якщо не мільйонів, – мовив Златомир. – Піди краще перевір його стан, робота завжди відволікає.

– Добре, – зітхнула Аліса й розвернувшись, попрямувала до каюти Домініка.

Зачинивши за собою двері вона підійшла до ліжка, навколо якого були розставлені чотири тотеми. Домінік міцно спав. Коли вона дивилася на нього, в серці немов щось стискалось. Аліса списувала це на хвилювання, адже ще зовсім недавно ходила на лекції, освоювала свою силу, а тут в її руки вручили людське життя. Жодна інструкція не підготує до такого. Чи, може, не в цьому справа? Глибоко всередині Аліса боялась почути відповідь на це питання, бо знала якою вона буде. Врешті-решт дівчина не стрималась, і поклавши руку на чоло Домініку, вступила з ним в ментальний контакт.

***************************

Втручання в процес пробудження забрало в Аліси чимало сил і вона відійшовши від ліжка, втомлено опустилась в крісло, що стояло в куті, й заснула. Сон тривав недовго. Його перервали тотеми, що почали вібрувати, й видавати відчутні лише для телепатів хвилі. Подібне означало, що процес пробудження підходив до завершення. Аліса схопилась на ноги й попрямувала до тотемів, попутно намагаючись встановити ментальний зв'язок і заспокоїти хлопця, та на пів дорозі застигла в ступорі. Домінік прокинувся, його вигляд не віщував нічого доброго.

– Гарно придумано, – звернувся він до Аліси. – Так реалістично. Спочатку я й подумати не міг, що той світ вигаданий моєю підсвідомістю. Ще й той чоловік в камері.

– Який чоловік? – тремтячими вустами перепитала Аліса.

– Ще скажи, що це не ваших рук справа?

– Тільки не гово… – затулила рота рукою Аліса.

– Ти про це? – очі Домініка стали чорними. – Невелика дрібниця, – і він потягнувся, розминаючи тіло. – Я б навіть сказав – приємний бонус. Роби, що маєш, інакше я зроблю по-своєму.

Двері каюти відчинилися й на порозі з’явилися Данило зі Златомиром.

– З воскресінням вас, – єхидно посміхнувся Домінік.

– Все ж таки Чорний, – з гіркотою в голосі промовив Данило.

– Що поробиш, таке життя, – презирливо поглянув на Домініка Златомир.

– Погоджуюсь, – і не встигла Аліса отямитись, як на руках Домініка з’явилися кістяні шипи, за допомогою яких, після переміщення, він пронизив груди Данила зі Златомиром. – Тепер точно не воскреснуть, – посміхнувся Домінік, а Аліса перелякано позадкувала назад.

– Ти… – слова так і застрягли в горлі.

– Ви щось говорили по подорож до Ирію, прийшла пора скористатись квитком.