ДАМІР І ДАНА ГЛАВА 14

Поселення налічувало трохи більше десятка будинків. Тут виживали виключно мутанти, які вирощували їжу на полях за поселенням. Через ґрунти урожаї тут були не найкращі, та їх вистачало, щоб побачити на один день більше. В поселенні майже не спостерігалось молоді.

Тільки трійця з’явилася на околиці, як місцеві почали швидко ховатись по заздалегідь підготовлених сховках. І це не було дивно, враховуючи трупи, що валялися поміж будинків. Хтось з команди зачистки встиг випередити їх. Було помітно, як очі Ніки заблищали від гніву й роздратування.

– Ми прибули з миром! – вигукнула вона, звертаючись до місцевих.

Однак ніхто не спішив покинути безпечне місце. Тоді вона вигукнула щось незрозумілою мовою, і витягнувши вперед руку з ксеркайном, створила на площі стяг з зображенням двох спіралей, попереду яких знаходився меч. Цей маневр був ефективніший сотні слів, площу почали заповнювати Інші. Наперед вийшов звіроподібний. У нього було тіло людини: все покрите не густою шерстю, і голова лева, з пухнастою гривою в районі шиї. На руках гострі, як лезо меча кігті. Одягнений в широкі коричневі штани, чималі черевики, в які могли поміститись дві ноги дорослої людини. Клітчаста сорочка, поверх якої красувалась чорна жилетка. Зростом понад два метри. Дивлячись на нього Дамір і Еріка відчували себе комахами, Ніка ж навпаки – поводилась досить впевнено.

– Невчасно ти прибула, дитино, – звернувся той до Ніки. – Смерть скоро закінчить розпочату справу.

Попри грізний вигляд, цей реніт був напрочуд добрим. В його голосі не відчувалось гніву чи озлоби на весь світ, він приймав його таким як є.

– Не опускайте руки! – звернулась Ніка до присутніх. – Я обов’язково вас врятую, і знищу цю прокляту вежу!

– Я, як ніхто знаю, як тобі боляче, – по-батьківськи тепло заговорив реніт. – Однак сестру вже не врятувати, вона надто довго під контролем темного альтера.

– Не спробую, не дізнаюсь! – не стрималась Ніка.

Реніт хотів відповісти та вершники, що галопом мчали до поселення, не дали цього зробити. Місцеві почали розбігатися по своїх сховках. Декілька вогняних куль направились в сторону поселення.

– А ось і пані з косою, – іронічно посміхнувся реніт.

– Я б не був таким впевненим, – мовив Дамір. – Еріка, можеш створити бар’єр навколо поселення?

– Без проблем. В тебе з’явився план?

– Хочу перевірити одну техніку, – задумливо поглядаючи в небо, відповів Дамір, а потім звернувся до Ніки. – Якщо в мене не вийде, за тобою ближній бій, – та схвально кивнула.

Дамір, створивши за спиною вогняні крила, злетів в небо, назустріч кулям. Оточивши їх напівпрозорою енергією, він заставив ті завмерти в повітрі. Це явище не похитнуло впевненість вершників, вони продовжували стрілою летіти до поселення. Не довго думаючи, Дамір направив кулі на голови вершників. Коли до цілі залишались лічені метри, раптом роздався сильний вітер, який змінив траєкторію падіння. «Тепер зрозуміло», – про себе мовив хлопець. У вершників неподалік була команда підтримки. До бар’єра Еріки залишались лічені метри, тому Дамір вирішив знищити усі загони за один удар.

Створивши у повітрі декілька десятків грозових списів, він розкидав їх на шляху вершників і у місцях можливого розташування їхніх спільників. Останнє було зроблено з врахування траєкторії під час збивання куль. Щоб нівелювати шанс контратаки, списи доправив за допомогою просторової магії. Закінчивши з розміткою, Дамір зосередився. Частота спалахів блискавок в небі посилилась. За мить вона досягла піку й удари почали досягати землі. Дамір не став покладатися на везіння, а використав розкидані до того списи. Вони виконали роль магніту, що притягував блискавки. Так утворилась павутина, що накрила позначену списами територію. Частина вершників, і їх підкріплення позаду, згоріли тієї ж миті, іншим пощастило більше, вони позбулися тільки коней. Створивши земляний куб, вони заховалися всередині. Це зіграло на руку Даміру. Перетворивши опору у них під ногами на лаву, він дочекався коли ті відкрилися, й обдарував їх кількома прицільними пострілами грозових списів. Закінчивши з усім хлопець повернувся на площу. Місцеві так і не наважились покинути свої сховки.

– А у вас тут весело, – звернувся він до реніта.

– Буденщина, – посміхнувся той. – Дякую за порятунок, хоча – це ненадовго, – і він зітхнув.

– Жреці не захищають це місце? – запитально поглянув Дамір на Ніку й реніта.

– Якби ж то, – скупо посміхнувся реніт. – Ми не заважаємо, от вони й дозволяють знаходитись на їхній території.

– Як ви потрапили сюди? – звернулась Еріка до реніта.

– Частина являється нащадками тих, що жила тут ще до появи вежі, інші – сміливці, що побажали прославитись, та в результаті стали заручниками цього місця і піддослідними жреців.

– Піддослідними? – перепитала Еріка.

– Давайте пройдемо в мій будинок і там я постараюся все пояснити, – відповів реніт.

***********************************

За розмовами і поясненнями ледь не проґавили наближення чергового патруля жреців. Він поводив себе не так, як інші. Замість стандартного патрулювання, його члени стали ходити від будинку до будинку, перевіряючи жителів. Зі всього виходило, що їх цікавив хтось, чи щось конкретне. До будинку Аскара залишалося ще два.