ДАМІР І ДАНА ГЛАВА 13

Мановар без проблем відплив з Криту й попрямував Егейським морем до Суецького каналу. Це був найкоротший шлях до їхньої мети. Запасів було вдосталь й причалювати до Порт-Саїд не було сенсу, тому вони вирішили максимально швидко минути його й ввійти в Суецьку затоку. Після Криту починалась володіння Халіфату – однієї з шести найбільших імперій. Її воїни славилися войовничим характером, а закони не жаліли іноземців. Іноземців могли затримати за косий погляд на корінну жительку, чи просту суперечку на вулиці. Усім іноземним жінкам належало прикривати обличчя і не вдягати відкритого одягу. Про носіння зброї не могло бути й мови, її одразу ж вилучали по прибутті в порти чи при проходженні сухопутного кордону імперії.

Коли на горизонті показався берег, напруження на кораблі помітно зросло. Один необережний крок тепер міг коштувати дуже дорого. До вечора доля була прихильна до мандрівників. Вони без проблем наблизилися до каналу, однак, з наближенням заходу сонця, події стали розгортатися по вельми непередбачуваному сценарію. Першою ластівкою стала атака Дунклеостей. Гігантської риби дев’ять метрів завдовжки, з кістковими пластинами замість зубів. Схожі пластини покривали й голову, через що ці риби без проблем таранили невеликі кораблі, а при скупченні двох і більше особин, могли замахнутися на здобич по більше.

Захист Мановара впорався з подібною загрозою, та за нею слідувала ще одна, що перекреслила плани тихого проходження. Слідом за Дунклеостей корабель атакувала істота, проти якої вищезгадані риби були дитячою іграшкою. Ще до Судного дня цього монстра згадували у різних, як релігійних так й історичних текстах, проте свідків, що могли надати беззаперечні докази його існування – не було. Все змінилося з приходом Отців. Подарувавши людям код й створивши підземелля, вони ознаменували настання ери древніх монстрів. Одним з таких і був Левіафан. Змій завдовжки п’ятнадцять метрів. З лускою – міцнішою сталі. Та найсмертоноснішою його зброєю являлись чотири щупальця з жалами скорпіона на кінці. Одним їх ударом він розносив на друзки фрегат. Доповнивши це гострими інстинктами й феноменальною швидкістю, Левіафан став грозою морів. Цей монстр був однією з причин популярності конвоїв. Самотужки мало яке торгове судно могло справитись з ним. Його поява в такій близькості від портів, була трохи дивною, та часу на роздуми у команди Мановара не було. Еріка взяла на себе керування, а Дамір зайнявся супротивником, Лео залишився в резерві.

П’ятдесят гармат лівого борту майже одночасно вистрелили льодовими стрілами, окутаними розрядами блискавок. Хоч вони й влучили в ціль, та це тільки ще більше розізлило Левіафана. Розбивши лід, який частково покрив тіло, він почав плавати кругами, утворюючи гігантський вир. Якби це був простий корабель, то вже  б давно позбувся своїх вітрил, вкупі зі щоглами. Завдяки бар’єрам Мановара, що утворили щось на зразок бульбашки навколо судна, їм вдалося відпливти від епіцентру виру. Однак і монстр не хотів так просто здаватися. Своїми щупальцями він намагався заштовхати корабель у створену ним пастку. Під час чергової атаки Еріці вдалося розвернути корабель для атаки. Дамір одразу ж скористався шансом, і п’ятдесят гармат правого борту, сфокусувавши енергію в одній точці, утворили спис з чистої магми близько десяти метрів завдовжки.

Левіафан хотів захиститись від нього пожертвувавши одним щупальцем та Дамір передбачив подібний хід, завчасно відправивши грозовий спис, створений вже власними силами. Його роль полягала в кілька секундному паралічі супротивника, з чим він чудово справився, проклавши дорогу для побратима позаду. Останній завершив протистояння, утворивши в броні Левіафана величезну дірку. Крики болю, від яких кров холонула в жилах, поступово стихали, а море поглинало величезне тіло монстра, ховаючи у своєму безкрайньому царстві.

Здавалось все, потрібно святкувати перемогу, та це був тільки початок проблем. Немов привиди, навколо них з’явилось десять кораблів з прапорами Халіфатської імперії. Без жодного попередження вони відкрили вогонь по Мановару. При атаці звичайними ядрами – проблем не виникало, та по чудовому збігу обставин їхні ядра виявилися з вмістом кристалів. Бар’єр не протримався і декількох хвилин. Після цього до них одразу ж направилось два кораблі. Хоч-не-хоч, але Еріці, Лео й Даміру довелося продумувати план здачі. Продовжуючи бій – ризикували знищенням Мановара, і як наслідок – провалом місії. Без ядра шанси знайти сітрі дорівнювали нулю. Здавшись – був шанс вижити й зберегти судно. Халіфат хоч і відзначався особливим ставленням до чужинців, та вбивство такого монстра, як Левіафан, служили вартісною рекомендацією для збереження їхніх життів.

Швидко створивши видимість побоїща після Левіафана, а також замаскувавши ядро й кристал в капітанській каюті найсильнішими ілюзіями й бар’єрами, вони стали очікувати абордажну команду. Ступивши на борт корабля солдати були вражені кількістю вцілілих, та їхня увага швидко переключилася на одну зі щогл, що затріщала й нахилилась на лівий борт. Не гаючи часу вони закували в кайдани з мінералів Даміра, Еріку та Лео і по трапу переправили на один зі своїх кораблів. Як виявилося пізніше, корабель належав старшому сину халіфа й спадкоємцю трону. Попри високий титул, самому принцу було всього дев’ятнадцять, однак його по праву вважали генієм. Сила його коду принесла не одну перемогу Халіфатській імперії. Коли полонені постали перед ним він велично сидів на троні, що розміщувався на палубі корабля. Окинувши вивчаючим поглядом трійцю, він наказав одному зі солдатів привести до нього Лео. Той миттю виконав наказ. Коли принц і Лео опинилися на відстані витягнутої руки, перший раптом підвівся зі свого трону, і поки ошелешені Дамір з Ерікою не могли зрозуміти, що відбувається, звук від падіння кайданів привів їх до тями.