ДАМІР І ДАНА ГЛАВА 12

Перший день плавання пройшов спокійно. Мановар покинув територіальні води Київської Русі й увійшов в Босфорську протоку – володіння Халіфатської імперії. Стамбул зустрів їх десятками торгових кораблів, що поспішали у своїх справах. З кам’яних мурів, що збудували правителі імперії по обидва боки Босфору, за суднами невпинно стежили дула гармат і кількатисячні загони солдатів. Враховуючи стратегічне розміщення – ніхто не хотів втрачати контроль над містом через напади піратів, що раніше неодноразово відбувалося, чи військові загони якоїсь імперії, що маскувалися під все тих же піратів, чи непідконтрольні племена з Африканського континенту. Не винятком були й напади морських жителів, які недолюблювали жителів суші й за першої ж нагоди топили судна чи висаджувались на берег, і мов орда проносилися поселеннями, залишаючи після себе одні згарища і купу трупів.

Щоб не привертати увагу Дамір, за допомогою ілюзій, створених кристалом, замаскував Мановар під бриг з командою, що викрикувала й веселилась. Подібне явище не було в новинку, тому на них ніхто не звертав особливої уваги. Так вони перетнули протоку й ввійшли у Мармурове море. Тут було не так людно і Еріка вирішила провести невелике тренування для Даміра. Воно, в основному, полягало в контролі просторових технік. Дамір навчався переміщатись з палуби на нижні яруси й навпаки. Спочатку це давалося важко. Переміщення працювали в односторонньому порядку і, щоб повернутись, доводилось підніматися сходами.

З наближенням до Дарданелл з’явився прогрес і Еріка провела нові тренування вже зі стихіями. Навчання доводилося переривати через часті атаки морських монстрів і мутантів з берега. Іноді навіть доводилось залучати гармати, щоб втихомирити особливо активних. При вході в Егейське море на них спробували напасти пірати на ледь справній шхуні. Це, звичайно, закінчилося для них не вельми добре та полоскотати нерви Даміру й Еріці їм вдалося. Однак, в порівнянні з основною проблемою, вищезгадані атаки виглядали дріб’язковими. Хранителі не встигли спорядити корабель достатньою кількістю припасів і Еріка констатувала, що їм потрібно причалити до Криту й поповнити їх.

***********************************

Крит був однією з провінцій Римської Імперії. Враховуючи стратегічне розташування в ньому на постійній основі розміщувався п’яти тисячний гарнізон, і флот з двадцяти важких лінійних кораблів. Усі кораблі, що мали намір причалати в його портах, проходили перевірку. Щоб уникнути незручних ситуацій Еріка вирішила скористатись спеціальною грамотою хранителів. Подібний документ дорого коштував, однак його власника безе проблем пропускали в будь-який порт Римської імперії. Як тільки патрульне судно підплило для перевірки, Еріка, змінивши свій вигляд на старший, продемонструвала вищезгаданий документ. Побажавши гарного дня, солдати відплили, а Мановар направився в один з найбільших портів Криту – Іракліон. Життя тут кипіло. З десятків пришвартованих торгових суден вивантажували товари й пійманих мутантів, а на деякі навпаки – завантажували уже куплений, і клітки з Іншими, що відправлялися на черговий ринок або арену нелегальних боїв. Саме остання приносила найбільший прибуток. Невеликі конвої супроводжували чергового торговця. Їхні послуги мали значний попит серед торговців без сильної команди, тільки такий супровід міг врятувати від піратів чи морських жителів.

Причаливши Еріка і Дамір заплатили охороні порту й відправилися на ринок. Вони планували закупити усе необхідне в кількості, щоб вистачило до кінцевої мети. Кожен раз причалювати до якогось порту було надто небезпечно, тому таке рішення було раціональним. Походжаючи між наметами Еріка все прицінювалась і сперечалась з їхніми власниками. Ті, спочатку не хотіли знижувати ціну, та навички дівчини й ораторське мистецтво робили своє, і врешті-решт затяті переговори закінчувалися перемогою Еріки. Добромир не збрехав, коли говорив, що вони походять з родини торговців. Його сестра була тому яскравим прикладом. Під час укладання чергової угоди їх ледь не збив з ніг хлопець, що нісся кудись, мов ураган. За хвилину вони зрозуміли його поспіх. Під вигуки й прокльони за ним гналися солдати. Дамір лише посміхнувся їм у слід. Закінчивши з формальностями пара відправились в готель.

Був уже вечір, покупки мали доставити не раніше ранку, тому їм довелося затриматись. Було б куди краще провести ніч на кораблі та наказом намісника цієї провінції, з настанням темряви усім командам заборонялося знаходитись на кораблях. Тому, якщо хтось не встигав покинути порт, чи угода передбачала тривале перебування на острові, змушений був шукати готель чи трактир, де можна було зняти кімнату. Подібний крок сприяв збагаченню вищезгаданих закладів і острова в цілому, однак негативно позначався на безпеці. Випадки грабежів і п’яних бійок були регулярним явищем нічних вулиць Іракліона. За одну ніч кораблі декілька разів могли змінити власників. Та це не перешкоджало торговим операціям, а навіть додавало певного азарту. Припливши на ледь цілій шхуні можна було відплисти на новенькій бригантині, до верху забитій різним добром.

Дамір і Еріка вибрали готель у відносно спокійному кварталі. Ціни тут були вищі, ніж біля порту, але й патрульних на вулицях було значно більше, що підвищувало шанси на спокійну ніч. Розплатившись за свої кімнати, вони замовили вечерю і відправились відпочивати. Враховуючи розташування острова у двох кліматичних зонах, то навіть восени тут було доволі тепло.

Прийнявши душ, Дамір перевдягнувся в новеньку одежу, що встиг прикупити за день, й розлігся на ліжку, очікуючи вечерю. Втомленість за день і запах свіжої постелі, ледь передчасно не відправили його в царство Морфея, та шлунок швидко виправив становище, нагадавши про себе. Здавалося минула вічність, коли нарешті почувся стук у двері. Служник вибачився за затримку, пояснивши це великою кількістю клієнтів. Дамір ввічливо посміхнувся і простягнувши монету, забрав довгоочікувані наїдки. Та дегустація тривала недовго. Під однією з посудин він виявив акуратно зігнутий аркуш паперу. Розгорнувши його, став бігло переглядати рядки. Чим нижче опускались очі, тим сильнішим ставало роздратування. Зім’явши аркуш, Дамір пожбурив його в протилежний куток кімнати й став спішно збирати речі. Закінчивши з цим, направився до дверей. Повернувши наліво, попрямував коридором, що освітлювало тьмяне світло свічок в люстрах. Потрібні двері знайшов швидко. Щоб не зчиняти зайвого шуму, використав просторову магію. Бігло пройшовшись по кімнатах номеру Дамір виявив, що власниці немає. «Отже та записка не була фальшивкою», – подумки констатував він.