ДАМІР І ДАНА ГЛАВА 4

Коні зупинились перед величезною брамою з частоколу. Дана й Дамір спішились і взявши коней за вуздечки, попрямували до брами.

– Ти впевнений, що тут нікого немає? – з недовірою запитала Дана. – В мене мурашки від одного погляду на це місце.

– Я й сам здивувався, що в сторожовій заставі пусто, та природа не бреше.

– Ох, які ми поважні стали, після відкриття коду, – дзвінко засміялась Дана, але потім швидко замовкла, її сміх відповів луною, від якої кров холонула в жилах. Коні насторожено підняли вуха, та Дамір з Даною швидко їх заспокоїли.

Витягнувши вперед вільну ліву руку, Дамір легким порухом відчинив браму. Перед ними постали пусті вулички й порожні дерев’яні будинки з вибитими вікнами.

– Схоже, тут відбувався бій, – занепокоєно роззираючись по сторонах, мовила Дана.

– І закінчення було явно не на користь гарнізону. Хтось постарався замести сліди.

Брами зі скрипом зачинились за ними й вони остаточно поринули в моторошну атмосферу цього місця.

– Не хочеться зустрітись з тими, хто це зробив, – мовила Дана, легкий холодок пробіг по її тілу.

– Ну і ляклива ж ти стала, раніше б стрімголов помчала до подібного місця.

– Старість, – і вони обоє засміялись.

– О, тут і конюшня є, заведімо туди коней, – зрадів Дамір.

Дана схвально кивнула і вони попрямували до невеликого сараю з відкритими дверима. Зайшовши всередину друзі були приємно здивовані, адже виявили трохи корму, прив’язавши коней, вирішили знайти пристановище і для себе. Таким виявився будинок по сусідству з конюшнею. Він складався з передпокою та однієї великої кімнати. Всередині все було розкидано. Розбитий посуд, розламані ліжка, шматки скла з вікон, подекуди виднілись чорні обгорілі плями, очевидно, щось чи хтось, використав тут вогняну стихію. Дамір і Дана обережно пройшли до столу в центрі кімнати.

– Не завадить трохи прибрати, – і Дамір легким порухом правої руки підніс в повітря все сміття і розкидані речі, мить, і вони розчинились в повітрі.

– Твоя сила не схожа на звичайний код, це щось на зразок просторової магії? – зацікавлено мовила Дана.

– Я й сам ще не до кінця розібрався, все здійснюється на рівні рефлексів.

– Ти говорив тоді, що побачив дещо.

– Це більше нагадувало спостереження власними очима чужого життя.

– І що ти бачив? – ненав’язливо уточнила Дана.

– Минуле, до Судного дня. Давай про це потім, – перевів він тему на інше.

– Там були знання, як знешкодити те, що зробив Звенимир? – раптом видала Дана. В її голосі відчувався холод і приреченість.

– Не говори таким приреченим голосом, ми живі, а все інше можна виправити, ось що зараз має бути у твоїй голові. Та рідина не зовсім те, чим здалося на перший погляд. Просто не користуйся кодом до підземелля і все буде добре.

– Якби ж я знала, як ним користуватися, – вже веселіше буркнула під ніс дівчина.

– Займися краще приготуванням перекусити, – мовив жартома Дамір.

– Знайшов прислугу, – привітно поглянула вона на нього.

– Вибачте, ваша світлосте, я недостойний такої милості. Краще моя скромна персона сама все зробить, а то провізії небагато, а підгорілий її стан не вельми смакуватиме.

– Тоді випадково вийшло, – почервоніла Дана, згадавши перші дні в навчальному таборі, як Дамір вчив її готувати. – Давай свій рюкзак, зараз я доведу, що й дочка князя чогось варта.

– Головне – не спали будинок, – мовив Дамір і одразу отримав запотиличника у відповідь. – Натяк зрозумів, піду в пічці розпалю.