ДАМІР І ДАНА ГЛАВА 2

Дорога зайняла хвилин п'ятнадцять. Кінь чудово її знав, оскільки неодноразово доставляв припаси і впольованих тварин до будинку Даміра. Позіхнувши й потягнувшись, Дамір зістрибнув з воза й заходився розвантажувати мішки. Дана хотіла було допомогти та у відповідь отримала лише косий погляд, який ясно дав зрозуміти, що він зробить все сам. Збивши пилюку з одягу, хлопець задоволено потер руки.

– В тебе пів години на збори, – в жартівливій формі звернувся Дамір до Дани.

– Тобто? Як же ти мене іноді дратуєш, – посміхнулась вона і за мить вже тримала в руках віжки. Кінь, немов зрозумівши суть їхньої розмови, поспішив покинути подвір’я.

Дамір також не став гаяти часу і направився до невеликого дерев’яного будинку, що служив йому домом останні роки. Переступивши поріг і поглянувши на усі свої багатства, йому чомусь стало сумно, немов його внутрішнє «я» вже знало або підозрювало, що ця вилазка не буде простою. Відігнавши тривожні думки він налив в невеликий мідний чан води й заходився змивати з себе пилюку, бруд і піт. Закінчивши з цим, схопив перший-ліпший рушник і нашвидкуруч витер обличчя і тіло. Потім, не збавляючи ритму, схопив шматок печеного м’яса, холодне воно вже було не таке смачне, та часу перебирати не було. Запивши це все водою з діжки, Дамір направився в сусідню кімнату, де був справжній арсенал зброї. Тут було все: мечі, щити, сокири, арбалети, кинджали, шаблі, луки й навіть знайшлося місце двом шпагам. Їх він виграв в суперечці з одним торговцем, той не вірив, що за допомогою одного тільки луку й трьох стріл, можна вкласти кабана класу С. Торговець ледь не зі сльозами на очах розлучався з ними.

Окинувши оком свою колекцію, хлопець вибрав дві шаблі, катану, пояс з метальними ножиками, лук, який був вірним другом у кожній його вилазці, сагайдак з двадцятьма стрілами, наконечники яких були змащені отрутою мутантів класу В, і відправився в ще одну кімнату, де на стінах висіли комплекти броні. Вибравши легку, але водночас укріплену металевими вкладками куртку без рукавів, він поклав її на стіл в центрі кімнати, що був зроблений спеціально для цього. Підібравши штани з легких, але міцних тканин, укріплених на колінах вставками з пресованої шкіри, він жбурнув їх до попередньо вибраного спорядження. Доповнили це все товстезні черевики й легкий, але теплий плащ, що мав зігріти холодними осінніми вечорами. На завершення Дамір схопив флягу зі спеціальними мінералами всередині, заливши туди навіть найсумнівнішої якості воду, можна було не переживати, що потім не прокинешся зранку, і похідний рюкзак, в який склав припаси, деякі замітки з приводу класу мутантів і їх слабких місць, а також декілька флаконів з протиотрутами й дві коробки з мазями, які допомагали прискорювати регенерацію пошкоджених частин тіла.

Як тільки закінчив зі зборами почувся стук у двері.

– Йдеш на рекорд, – відчинивши їх, мовив Дамір.

– Йди ти до біса з такими зборами. Добре, що я передбачлива й заздалегідь підготувала спорядження, – лукаво посміхнулась Дана, рада, що не помились з відповіддю друга.

– Воїн завжди має бути готовим кинутись в бій, – мовив Дамір насмішкувато.

– Я тобі ще це згадаю, – підступно посміхнулась Дана.

– Ти краще згадай, чи нічого не забула, – зробив він контрвипад.

– На місці й перевіримо.

Дамір лише головою похитав на таку безвідповідальність.

***********************************

Щоб потрапити в зону В їм довелося пройти зони С і Д. Мутанти цих класів виступили для пари легкою розминкою на шляху до призу побільше. Ось і вхід. В Даміра перехопило подих від майбутньої зустрічі з представниками цього класу. Жодна людина в здоровому глузді, без наявності коду, навіть подумати боялась про подібну витівку. Мутанти класу В були породженнями самого підземелля. Перевертні, змії типу Горгони, триголові вовки типу Цербера, крилаті змії Аспіди, Василіски, і як на довершення – рослини-вбивці, здатні в найвитонченіший спосіб відправити на той світ.

Дана приклала праву руку з перснем-пропуском, який був у кожного жителя табору, до бар’єру, що відокремлював цю зону від інших й табору в цілому. Його власники могли потрапити в будь-яку особливу зону табору. Невеликим нюансом бар’єрів зон було те, що вони впускали гостей ззовні, проте вже не випускали назад.

Саме таким чином поповнювалися усі зони, крім Б і А. Вхід до останніх був під суворою забороною. Тільки вищі військові чини, у супроводі військових загонів або представники ерідан, могли заходити в ці зони. В густо населених місцевостях подібні зони відгороджувалися кам’яними стінами, або сильними бар’єрами. З невідомих причин верхівка імперії знищила найменші згадки про істот цього класу, аргументувалося все тим, щоб люди не спокушалися на багатства, які пропонували колекціонери, та й просто не намагалися підтвердити чи розвіяти ту чи іншу легенду, яку встигли придумати люди. Спочатку – це викликало хвилі обурень, та згодом всім стало байдуже, повсякденні проблеми були важливіші мутантів, яких ніхто не бачив. А вищі чини імперії просто відокремили найбільш загадкові території, вказавши, що там можуть бути мутанти саме цих класів.

Прохід в бар’єрі зник і вони попрямували в обійми невідомого. Хоч сонце ще було високо та через густі крони дерев до цього місця доходила лише частина його тепла й світла. Тому тут було темніше, ніж в інших зонах. Пожовкле листя вже встигло вкрити золотистим килимом землю й зараз доводилося проявляти подвійну обережність, щоб не натрапити на якусь пастку чи хижу рослину, що замаскувала свої отруйні щупальця під листям. Дана обперлась на одне з дерев, щоб перевести подих і роззирнутись, та одразу була стривоженим реакцією Даміраю. Спочатку він кинув на неї косий погляд, а за мить погляд змінився бігом в її сторону. Не встигла вона опам’ятатись, як він схопив її за талію і повалив на землю. Вона вже хотіла було скрикнути обурено, та свист, що роздався в сантиметрах над їхніми головами, заставив її збліднути, а на чолі виступив холодний піт. Вони пролежали так хвилин десять, протягом усього часу Дамір не відводив очей від дерева. Коли його кора змінила колір на білий, він різко підвівся і подав їй руку. Вона вже хотіла було подякувати за порятунок та він приклав палець до губ, мовляв, мовчи й махнув рукою, щоб вона йшла далі. Коли друзі відійшли метрів на сто, Дамір зупинився й заговорив першим.