Суботній вечір

Ніхто не знав, що сталося того суботнього вечора з Майком, Маслі та М. Молодшим.

Повертаючись додому в той вечір, Майк відчував в середині себе прірву. Прірва була без дна. Було враження, що вільне падіння не закінчиться ніколи. Він згадував той самий момент, коли вчитель Гаррі сидів з ним поряд на сидінні автомобілю за кермом якого був М. Молодший. Як тільки спогади доходили до самого головного, його мозок починав перекривати їх якоюсь піснею чи уривками недавно побаченого фільму немов захищаючи Майка від того, що сталося годину тому.

На дискотеку Майк ходив тайкома від батьків. Йому було соромно перед батьками, що їх син бажає вести розгульне життя. Батьки були членами місцевої протестантської церкви, та завжди вчили Майка не бути таким, як Шон Мартін та Моріс. Вони померли в холодну зиму 2002 р. В стані алкогольного сп’яніння вони не дійшли додому, впали на землю неподалік розбитого забору та заснули. Заснули вічним сном… Майк знав, що алкоголь вбиває. Його особливо дивувала подія, яку він буде згадувати усе своє свідоме життя, коли за обідом після похорону дядька Моріса, його дружина Сьюзен голосно прокричала: - Пийте, шановні односельчани! Пийте горілочку! Моріс її дуже любив…! - сказавши це, вона заплакала. В цей момент, Майк глянув на свого батька, який так само дивився в очі сина. В них обох був здивований та спантеличений вираз обличчя від почутого.

Щосуботи Майк йшов на дискотеку, бо йому також було соромно перед ровесниками, які постійно насміхалися над тими, хто сидить дома. Насмішки Майк не терпів. Тому вихід був очевидним — бути як усі та робити те, що й усі. І навіть те, що йому не подобалося.

Приблизно о 00:30, дійшовши додому, його зустрів собака, якого звали Німан. Він радісно бігав навколо Майка та підіймав рівень шороху на тихому, нічному подвір’ї.

—  Тихіше, друже! —  Голосно прошепотів Майк.

     Він не хотів, щоб батьки прокинулися від того, що пес тішиться приходу Майка. Краще лягти спати без всяких пояснень та відповідей. Рука в нього дрижала, і ключ настукотівся по планці замка, перш ніж знайти шлях до щілини й устромитись як слід. Він обернув його й почув, як, відмикаючись, клацнув замок. Він намацав ручку. Та знов намагалася вислизнути йому з долоні — не тому, що двері були замкнені, але тому, що його долоня була мокрою від слюни пса, який крім того що бігаючи навколо тішився, облизував йому руку, коли Майк намагався заспокоїти його. Він стиснув ручку міцніше та змусив її повернутись. Штовхнув двері, вони прочинились.

— Майкл? Майкл?

Він подивився у сторону великої кімнати, де ночували його батьки. Звук лунав звідти. Майк просто тупився очима у сторону кімнати, з обличчям наляканим, як у дитини в її перший шкільний день. Пролунали кроки за закритими дверима. Уже за мить він буде пояснювати батьку де він був, і чому так пізно прийшов.

Але поки що, в цю одну мить, Майк Маєрс просто стояв мовчки, з опущеними руками, з обличчям наляканим, з очима, які не знав куди подіти. Двері великої кімнати відчинилися:

— Майкл, де ти був? - Запитав батько, зі зморщеним обличчям від світла, зав’язуючи халат,

— Я був на молодіжці у Смелріч. Разом із Нік-Ніком… Це у баптистів, знаєш?

— Лягай спати, завтра в церкву. Прокидаємося о восьмій.

Майк часто обманював. Напевне, він думав, що батьки завжди йому вірили. Він зайшов у кімнату, роздягнувшись - упав в ліжко. В його голові шаленів спогад про сьогоднішній вечір. Для нього не існувало недільного дня. Він одразу жив “понеділком”. Понеділок — день, коли він побачить М. Молодшого та Маслі…

— Невже це сталося, як себе поводити тепер із вчителем Гаррі, в яку точку кута дивитися, коли він проводитиме урок, невже все, про що ми чули раніше про вчителя Гаррі — правда? Невже старшокласники мали рацію — ненавиджу їх! Особливо Бека Харріса! Він мене бісить. В наступну суботу, треба зібрати усіх хлопців долини Гамарня, і відгамселити покидька. Краще б я пішов залицятися до Лоуренс. Ідея! Зараз зателефоную Лоуренс. Запитаю, що вона робить? Якщо вона ще десь шляється, я проведу її додому. - Майк взявся набирати номер Лоуренс, як абонент мобільного зв’язку проговорив у слухавку:— На вашому рахунку недостатньо коштів…

— Зараза! Що ж… Почну уявляти, як спасаю її від покидька Харіса. — Слово “покидьок” зупинилося в його уяві. Майк одразу згадав, що сталося тиждень тому у Смелріч. Якийсь покидьок, зі скали в 400 метрів у висоту — скинув дівчину до долу. Поліція почала підозрювати Бена Коліна. Випускника школи Смелріч минулого року. Він був заввишки з футбольні ворота, та в останнє її бачили з ним. Доказати слідством нічого не змогли, тому вбивство залишилося не розкритим. Вона лежала під скалою на території базару, який там був щочетверга, неподалік мосту, який був збудований над річкою Смелріч. Майк не знав ту дівчину. Йому було дуже страшно. Коли він починав уявляти її падіння, його мозок відмовлявся уявляти далі. Він відчув схоже почуття: - немов мозок починав перекривати уяву якоюсь піснею чи уривками недавно побаченого фільму, захищаючи Майка. — І чому мене оточують одні покидьки? - задумався Майк, та за хвилину заснув.