Чутки

Шкільні роки. 

Перш ніж Майк встиг зайти у клас Гаррі, вчитель вже запитав в нього назву столиці України:

— Київ. - Відповів Майк.
— Саме так! Дванадцять балів! - захоплено проголосив вчитель Гаррі.
— Одну хвилиночку, тобто… ?
— Тобто, якщо ти будеш правильно відповідати на мої запитання, то у вас (звертаючись до всього класу) будуть хороші оцінки. Якщо ні — тоді буде покарання, так зрозуміло?
Майк запам'ятав його з першого разу. То дійсно було задоволенням ходити на уроки географії — легко було спілкуватися з Гаррі. З кожним днем світ, у якому жив Майк, був кращим, коли в його розкладі був урок географії. Іноді вчитель Гаррі пропонував: — Можливо, ви у футбол бажаєте зіграти?
Хлопці здивовано запитували: — Що? Але ж зараз урок географії!
— Ну, один раз можна. Я відпущу вас. Тільки не дай Боже вас побачить директор школи! Під свою відповідальність. Дозволяю. Біжіть, пограйте… —  Вселяючи довіру, говорив Гаррі. 
Майк був щасливий, що у нього в школі з’явився дорослий друг. Він не міг повірити, що таке відбувається. Коли усі старші хлопці курили сигарети, ховаючись за туалетами, Майк розповідав, який крутий вчитель Гаррі! Але старших хлопців ці розповіді не дивували. Вони лише стояли в стороні, і насміхалися над тим, що розповідав Майк. Вчитель Гаррі ніколи не виганяв старшокласників з курилки. Він завжди перетворювався у невід'ємного члена компанії, жартував та кричав "шухер" коли інші вчителі чи директор, могли запідозрити прогули хлопців, які навчалися у школі Смелріч

Після школи, Майк, тримаючи слухавку біля вуха схвильовано пильнував, коли Маслі відповість.
— Так. - відповів Маслі.
— Що робиш? - запитав Майк, і миттєво збив розмову. Збити розмову було надзвичайно важливо тому, що абонент, який надав послуги зв’язку в той час не знімав абонентську плату з першої секунди. Вона знімалася на третю секунду, і якщо розмову не закінчити протягом двох секунд, то останній залишок, який був у Майка на рахунку зніметься, і він нікому не зможе зателефонувати, поки не поповнить свій абонентський рахунок.
Майк швидко збив розмову, та одразу почав перевіряти рахунок свого мобільного. — Зараза! Ні! — з похмурими бровами пробурмотів Майк. Коштів не було. Майк перетримав дзвінок. Залишку на рахунку було надто мало, щоб коштів вистачило на ще одну помилку. Вхідний виклик: — Це Маслі. Зараз він також буде відповідати у безкоштовні дві секунди, щось на кшталт — Нічого, а ти? — потрібно було його перебити, і прокричати — Немає на рахунку! - Щоб Маслі зрозумів, що тепер він буде телефонувати Майку двічі. Перший раз — поставити своє запитання, та другий раз, щоб почути від Майка відповідь. Та найголовніше — встигнути збити розмову не затягнувши її більш, як на дві секунди.
— Де зустрінемося?
— В мене на 16:00! - Відповів Маслі.
— Ок. Виходжу. - Закінчив Майк.

Щось відбувалося глибоко в сховищах розуму Майка, там, углибині, де він переварював чутки про вчителя Гаррі. Потрібно було обговорити це з Маслі. Він спробував витрусити геть ці думки. Майк вскочив на свій велосипед, і стрімко погнав в сторону житла Маслі. Він жив у Смелріч, тому Майку доводилося їхати хвилин п’ятнадцять.
— "Ніі-і! Згинь нечисть!, — озвався чоловічий істеричний голос; голос той пробіг через усю долину Гамарні, де підлітки часто грали у футбол. Майк різко почав гальмувати. Навпроти себе, він побачив дядька Біна. Його обличчя було перелякане та страшне. Від постійних запоїв, його шкіра була буквально синьою. Його погляд був у сторону мурованого забору, куди він кричав:
— Згинь! Ні! Дідько! Що тобі він мене треба?! Рятуйте!
Крик дядька Біна сильно лякав Майка.
— Хіба ти не бачиш? - істерично запитав Дядько Бін.
— Ви про що, що я маю бачити? - Вчепившись у кермо велосипеда відповів Майк.
— Ось він! Демооон!
— Що, дядьку Бін, з вами все гаразд?
— Чооорт!!! - Закричав дядько Бін, показуючи пальцем в сторону забору — Нечистииий! Згинь!
Здавалося, що він щось бачить. Його очі чітко дивилися в одну точку.
— Кинь мотузку! Допоможіть!
Від страху, Майк почав швидко бігти, розганяючи свій велосипед, вискочив на нього і почав крутити педалі, що було сил! Потім виявилося, що від перепою горілки, дядько Бін бачив дідька, який сидів на заборі з петлею у руці, крутив нею та кликав вказівним пальцем до себе. У психлікарні це ідентифікували, як “біла гарячка”, або “білочка”.
Майк доїхавши до Маслі, почав переводити дух.
— Не можу сказати... У мене… Зачекай... — Майк затнувся на якусь хвильку. Він виглядав так, наче школярик з картатим ранцем, який втікав від грубих мугирів. Маслі побачив хлопчика з блідим обличчям, який немовби кричав: “Вдар мене! Нумо, давай, вдар мене, щоб я заспокоївся!”
— Майк, Майк! Що сталося? - Стурбовано запитав Маслі.
— Там… Дядько Бін… Чорт… Дідька бачить... ! - Незрозуміло, задихаючись намагався пояснити Майк.
— А, той пияк? Знову чортяку побачив? Пити треба менше. - Спокійно сказав Маслі. — Краще поговорімо про вчителя Гаррі. Мені старшокласники розповідали, що він якийсь той во… —  "окейчик".
— Що? Самі вони окейчики! - сердито відреагував Майк. — Хто тобі це сказав, я йому пику натовчу так, що він буде благати про пощаду! Маслі, бляхамуха, не ведися на усе, що говорять старшокласники.