Біг з перешкодами, або Як дружина ледь не стала зіркою TikTok

Ми з Ірою вирішили на вихідні поїхати в гори. Так співпало, що й вихідні видалися довгими, і друзі були не проти компанії.

Як завжди, відпочинок проходив чудово: кожен знаходив собі розвагу до душі, а ввечері ми всі дружно збиралися за великим столом. Дні пролітали непомітно. І, мабуть, це був би просто ще один хороший, але нічим не примітний відпочинок, якби не одне маленьке «але».

В останній день моя дружина вирішила підкорити вершину гори.

Добровольців розділити з нею цей подвиг чомусь не знайшлося, тож вибір припав на мене — як на найвірнішого.

Ага, щаз. Два рази.

Ніби мене хтось питав.

Підйом зайняв близько трьох годин. Звісно ж, дорогою потрібно було зробити тонну ексклюзивних фотографій для Instagram. Майже біля кожного кущика й кожного деревця Іра вимагала зупинитися заради ідеального кадру.

Особливо вона захопилася місцевою флорою й натхненно збирала величезний букет якихось гірських трав — такий собі карпатський віник, від якого неможливо було відірвати очей.

Добравшись до вершини, затримуватися надовго не стали. Краєвид, звісно, вражав, але пронизливий крижаний вітер геть не сприяв романтичному спогляданню природи. Хотілося якнайшвидше спуститися назад у тепло.

І тут у нас виникла класична сімейна суперечка.

Я прагнув якомога швидше опинитися в затишному номері й попрямував до черги на підйомник. Іра ж вирішила зробити ще кілька артових фотографій із кіньми, які мирно паслися на схилі.

Ніби їй до цього мало було гігабайтів пам'яті на телефоні.

Після коротких дебатів ми розійшлися кожен у своєму напрямку. Іра з гордо піднятою головою та своїм віником наперевагу попрямувала до коней, а я, мовчки проклинаючи всю жіночу впертість, — займати чергу на підйомник.

Бажаючих виявилося чимало, і черга обіцяла розтягнутися хвилин на тридцять.

Звісно, я розумів, що за цей час міг би й пішки спуститися, а заодно ще пару разів сфотографувати дружину на фоні коників. Але ж не бігти за нею!

Відстоявши належне, я нарешті рушив униз у кріслі підйомника, сподіваючись хоча б із висоти перехопити поглядом свою невгамовну мандрівницю.

І яке ж було моє здивування, коли я зазирнув туди, де мала б мирно прогулюватися моя благовірна.

Це була сцена з якоїсь дурнуватої французької комедії, не інакше.

По гірському схилу зі всіх ніг бігла Іра.

А слідом за нею, розвіваючи гривою, мчав розлючений кінь.

У якийсь момент моя «альпіністка» зробила стратегічний хід: кинула свій зібраний із таким трудом букет трав просто коняці в морду.

Але тварину це анітрохи не зупинило.

Вона лише акуратно підібрала «подарунок» і з новими силами припустила слідом.

Я сидів у підйомнику, не в змозі вимовити й слова, спостерігаючи це німе кіно.

На сусідніх кріслах туристи вже дістали телефони й на повний голос коментували ситуацію. Якщо я спочатку й збирався щось прокричати дружині, то тепер вирішив мовчати в ганчірочку.

Зрештою, видовище того варте.

Іра, помітивши чималий стіг сіна, різко змінила траєкторію й сховалася за ним.

Переслідувач пішов слідом.

Глядачі в підйомниках навіть розчаровано зітхнули — крісла невблаганно рухалися далі, а продовження вистави хотілося всім.

На щастя моєї дружини, вже на третьому колі до неї на допомогу примчав якийсь спритний місцевий чоловік і професійно перехопив коня.

Що там відбувалося далі, з висоти польоту я вже не бачив.

У номері Іра, рясно напоєна коньяком і вже злегка затинаючись, пояснила, що всього лише підійшла до тваринки зробити красиве фото.

Спочатку кінь ішов на контакт цілком охоче й навіть дозволив себе погладити.

А потім щось пішло не так.

Тварина раптом оскаженіла й спробувала цапнути її за руку.

Дружина відскочила — і понеслася душа в рай.

Як саме вона тікала, в деталях Іра вже не пам'ятала.

Зате я запам'ятав.

І, судячи з розповідей інших туристів, не тільки я.

Коли ми ввечері виїжджали додому, Іра вже встигла стати справжньою місцевою знаменитістю. Кілька перехожих навіть спеціально підійшли до нашої машини, щоб поцікавитися її самопочуттям.

Що ж...

Здається, на найближчі кілька років у гори ми більше ні ногою.

А якщо й поїдемо — то тільки туди, де немає коней.

І туристів із телефонами....