Ролики і ліхтар, або Двобій місяця

Ми з Ірою поки не маємо власних дітей. Хоча вона й намагається переконати мене, що Кіт — то і є наша повноцінна дитина. Я на це зазвичай промовчую. Тому весь практичний досвід виховання та догляду за малечею ми здобуваємо виключно від наших друзів і рідних.

Так склалося, що сусіди в нас — чудова молода сім’я з двома дівчатками, 10 і 8 років. Час від часу ми ходимо одне до одного в гості, чим наш Кіт, звісно ж, не дуже задоволений. Діти виховані ідеально, тож за два роки жодних претензій щодо шуму чи гаму з нашого боку не було. Живемо мирно.

Але якось сусіди попросили поглядіти їхню меншу, Аню, поки вони зі старшою, Алісою, поїдуть до лікарні на черговий огляд. Оскільки ми одне одного знаємо чудово, жодних проблем виникнути не мало. У мене була робота, тому на вахту заступила Іра — пішла до них додому.

Якийсь час дівчата мирно розважалися у квартирі. Усе йшло чудово. Доки моя благовірна не вирішила, що погода просто шикарна, тож чого сидіти в чотирьох стінах . Аня, ясна річ, зраділа і витягла на світ Божий свої ролики. А щоб Ірині не було сумно пасти задніх, запропонувала їй мамині. Ну а що? Разом же веселіше!

І це, як ви розумієте, була колосальна помилка.

Для всіх.

Особливо для моєї дружини. Бо востаннє вона стояла на цих «чудо-пристроях» приблизно в тому віці, що й сама Аня. Але коли така дрібниця, як відсутність навичок, могла зупинити мою жінку?

Спочатку все йшло ніби нормально — допоки вона не зробила перші кроки на роликах. Щоб не розплющитися об асфальт, Іра хапалася за все, що потрапляло під руки, а в голові крутилася залізобетонна думка: «Та тут усе просто, це ж як із велосипедом, швидко згадається!» (тут, щоправда, варто було перевірити наявність самих «вмінь»).

Так от: поки дитина гасала двором зі швидкістю мультяшного Соніка, Іра демонструвала техніку ходьби п’яного робота. І тут — чи то карма в неї така, чи то ретроградний Меркурій винуватий, чи то той самий злощасний кіт мимоволі наврочив — вона перечіпається через власні ноги й летить у вільний політ.

Треба віддати їй належне: реакція спрацювала миттєво! Вона встигає вхопитися за новенький ліхтар, який нещодавно встановили у дворі в стилі «ретро під старовину». Щоправда, це її не рятує, і вона гепається прямісінько на своє м’яке місце.

Здавалося б, ну впала й впала, буває, скажете ви. Де ж драма? А драма в тому, що від цього маневру з ліхтаря якимось дивовижним чином зривається металева «кришечка» і падає дружині прямо на лоб. Та так вдало, що розсікає шкіру до крові.

Іра від шоку й бою заніміла й не може вимовити ані слова. Аня бачить цю картину — і впадає у ще більший ступор від побаченої крові. У дитячій голові одразу спрацьовує найстрашніший сценарій: у сусідньої тітоньки щойно витекли мізки! Про що вона негайно сповіщає весь наш тихий двір оглушливим криком.

На цей крик я і вибіг із будинку разом з іншими шокованими мешканцями. Малечу віддав заспокоювати сусідці, а свою бідосю посадив у машину й помчав до травмпункту — перевіряти, чи «не всі мізки витекли». Злякався, зізнаюся, добряче, бо всю дорогу Іра проїхала в абсолютній, моторошній тиші.

У лікарні рану зашили, першу допомогу надали й відпустили додому. Щоправда, героїня ще кілька днів після цього носа з квартири не вистромляла. Сусіди ж ходили провідати «постраждалу» разом із дітлахами — виключно для того, щоб на власні очі переконатися: мозок на місці, Іра функціонує нормально.

Ми потім довго всім двором сміялися з цієї пригоди.

Зрештою, навіть без власних дітей, але одне бойове хрещення батьківства — екстрений дитячий травматизм із напівпритомним від жаху батьком  — ми вже успішно пройшли.