Розділ (1)

У таверні було гамірно. У кутку, за столиком біля великого каміна, сиділа «дивна парочка»: один із них вочевидь був лицарем Ордену Храмовників, а от другий скидався радше на мандрівного шукача пригод. Між ними точилася жвава розмова. Щоб розібратися, про що вони тлумачать, підійдімо ближче.

— Кормаку... Якось не личить Храмовникові ель жлуктити, та ще й у таких кількостях. А як же віра? — запитав шукач пригод.

— Бачиш, друже мій Ліндоне... Творець вимагає від нас смирення та послуху, а про тверезість мови не йшло… Та й сам поміркуй, хто при тверезому глузді піде вбивати всю цю мерзенну не… — тут Храмовник раптово урвав свою філософську тираду і спрямував погляд на двері таверни, які щойно розчинилися.

Гамір ущух, наче за помахом чарівної палички. У дверному прорізі з’явився силует граційної молодої дівчини, одяг якої надавав їй вельми екстравагантного вигляду. Завмерши на мить, вона обвела поглядом переповнену залу таверни і, помітивши в кутку за столиком «дивну парочку», упевненою, легкою ходою попрямувала до них. Чоловіки проводжали її ласими поглядами, а очі жінок палали неприхованою заздрістю.

Підійшовши до столика, вона граціозно присіла на стілець і, кинувши на стіл елегантні рукавички, промовила:

— Привіт, хлопці! Знову пиячите? Ні щоб допомогти Нефалемові в черговий раз якогось демона вколошкати…

— Та у нас тут серйозна дискусія зав’язалася… Може, хоч ти, Ейріно, нам допоможеш розібратися? — кинув питливий погляд на дівчину Храмовник і, помітивши в її чарівних очах неприховану цікавість, продовжив: — Бачиш, здібності та вміння всіх людей і, судячи з усього, навіть демонів залежать від рівня їхнього розвитку. А от Нефалеми виглядають якимись недорозвиненими — їм увесь час потрібні різні атрибути одягу, що підвищують їхні характеристики: спритність, силу і навіть інтелект…

Храмовник змовк, замислившись. Проте Ліндон тут же підхопив його думку:

— Нехай ще перстні там чи амулети, а то взув круті мешти чи накинув якусь іншу одежину — і вмить із посередності став силачем, спритником або, що того гірше, інтелектуалом… Чи є в цьому якась логіка?

Ейріна раптово пожвавішала:

— Хочу вас запевнити, друзі мої, безперечно, є! Тільки вам її зрозуміти складно. Логіка-то жіноча! От я, скажімо… Одягла круту сукенку, туфельки чи капелюшок — і одразу відчуваю себе розумнішою та спритнішою за всіх.

— Ну-у, принаймні, яка-неяка логіка таки існує, — з полегшенням зітхнув Кормак.

— Еге ж, — підтримав його Ліндон, — існувати вона-то існує… Однак, це якось не надто тішить…

— Та менше з тим, байдуже, дурниці це все... Ось у мене проблема так проблема… — заклопотано зітхнула Ейріна.

— Що ж цього разу спантеличило нашу чарівну супутницю? — трохи улесливо промовив Ліндон.

Ейріна кинула в його бік чаруючий погляд:

— Разів уже із двадцять замовляю ковалю посох, і щоразу він робить не те, що потрібно. Мало того, що гроші та матеріали щоразу бере, то ще й чіпляється до мене… То мою талію йому обов’язково треба виміряти, то об’єм грудей… Начебто для того, щоб посох у руці краще лежав. Йому б шаманом бути, а не ковалем…

Вони обмінялись збентеженим поглядом і зненацька разом зайшлися гучним веселим сміхом… Бо кожному з них хоч раз доводилось вдаватися до послуг горе-коваля, адже іншого на жаль немає.

Веселощі раптово обірвав Кормак:

— Гаразд, повеселилися та й годі... Час Нефалема шукати. Давненько він до міста не навідувася, як би не трапилося чого…

Друзі мовчки підвелися з-за столу, поправили обладунки, перевірили спорядження і попрямували до виходу з таверни.