Коріда

Праворуч від Роланда стояла дівчина. Ніхто не звертав на неї уваги, вона ж в свою чергу не зводила з хлопця очей. Висока, темноволоса, з бронзовою шкірою, вона здавалася втіленням сили та тендітності. Стежила за кожним Роландовим рухом, ловила кожне його слово, а він відчував її присутність і це заспокоювало.

Вас мабуть цікавить якою людиною був Роланд. Зазвичай щоб стати головним героєм якоїсь історії потрібно мати особливі уміння мало не з народження, та про хлопця цього не скажеш. Він ріс, як і всі його однолітки, вчився тому, що й вони і готувався до того, щоб одного дня зайняти місце свого батька, причому робив це без особливих амбіцій.

Роланд народився за кілька років до того, як його батька призначили намісником Півночі. Його мати родом із Заходу, мала доньку від попереднього шлюбу. Роланд з Александрою не стали близькими, сестра наче відштовхувала молодшого брата, а він не наполягав на інакшому. Хлопчик дуже любив батька, той був для нього справжнім прикладом. Найбільшим його страхом було не виправдати довіру батька, не стати тим, ким Линтон хоче його бачити.

Коріда з’явилася в їхньому домі коли Роланду було сім. Маленька дикунка з палаючим поглядом і темним кучерявим волоссям. Роланду страшенно хотілося дізнатися, яке воно на дотик. Вона прийшла разом з матір’ю, котру мати найняла собі служницею і залишилася в будинку на довгі роки.

Інколи любов не має початку, вона виникає сама по собі, а не в якийсь конкретний момент. Роланд був впевнений, що любив Коріду завжди, як і вона його. Спершу ніжною любов’ю брата, яка з дорослішанням переросла в те, що називають коханням.

Роланд ріс в самотності, поруч не було друзів-однолітків, лиш Коріда. В свою чергу, дівчинка не знала нікого, окрім нього. Щойно випадала можливість, вони бігли далеко від дому і проводили час лише у двох. Мати Коріди народилася на Сході, але заміж вийшла за північанина. Коли він помер, жінка стала працювати прислугою і в неї майже не залишалося часу на доньку, тому вона навіть не здогадувалася, що та проводить час з юним паном.

В Коріді від північанки не було нічого, ні в зовнішності, ні в характері. Вона любила співати пісень, мову яких Роланд не знав, але вслухався в кожне слово. В її голос. Вона не була говіркою, не виявляла надмірної ніжності, завжди висловлювала свої думки прямо. Коріда не була подібної до жодних дівчат, який Роландові доводилося зустрічати.

Він вчив її читати і писати, бо доньки служанок рідко були освіченими. Він читав їй поеми, хоча знав, що вона вірить в його любов і без них. А вона слухала, схиливши голову йому на плече і таємно думала про ту мить, коли їм доведеться розлучитися.

Роланд знав, чого від нього вимагає обов’язок — одружитися на дівчині з «правильним» корінням. Вдалі шлюби підсилювали владу дому, аристократичність обіцяла певну недоторканість. Що він скаже батькові? Що його єдиний син покохав доньку служниці? Роланд чекав вдалого випадку, тим більше він був ще надто юний і про одруження мови не велося.

Першою про все прознала Александра. Роланд інколи забував про її існування, такою віддаленою здавалася сестра. Вона ж виявилася тою, хто знав про все, що відбувалося в їхньому володінні не беручи в цьому безпосередньої участі.

— Як там твоя дика птаха? — спитала якось Александра.

— Ти про що? — Роланд спочатку запитально, а потім занепокоєно звів брови.

Александра дивилася на нього впевнено і знаючи.

— Що скаже твій батько, коли дізнається, що ти водишся з тим дівчиськом? — спитала вона.

— Це тебе не стосується! — різко обірвав Роланд. — Невже ти збираєшся мене шантажувати?

Це було б в Александриному стилі. Сестра ніколи не проявляла до нього любові, як і він до неї. На додачу вона терпіти не могла Линтона і з радістю скористається можливістю засмутити їх обох.

— Ні, — холодно відповіла вона. — Мені це непотрібно. Краще буду спостерігати, як ти з цього викрутишся.

Роланд здивувався, та за мить зрозумів, що сказане сестрою — зовсім не заклик до дружби. Він збирався йти, як раптом Александрин голос зупинив його.

— Це погана ідея.

— Тільки не кажи про статки і титули, — зітхнув хлопець, — я сам про це знаю.

— Справа не в статках і титулах, — Александра підійшла ближче, — а в виховані. І в відповідальності.

— З яких пір тебе це цікавить? — Роланд розізлився. — Все моє життя ти нехтувала сім’єю і правилами.

— Я не знатного роду, — сказала Александра, дивлячись Роланду в очі і додала підкреслюючим тоном, — як і наша матір. Та це не значить, що я не розуміюся на житті знатних людей.

— Батько одружився на матері, бо кохав її, — Роланду здалося, що він знайшов беззаперечний аргумент. — І йому було байдуже якого вона роду

— Твій батько на той час ще не був намісником Півночі, — нагадала йому сестра. — А діда твого вже давно поховали, то він не міг ніяк заперечувати.

Роланд відчував злість, та разом з тим — безсилля. Александра мала рацію, але вона не знала, наскільки сильно він кохав Коріду. Наступні два роки хлопець вдало приховував їхні стосунки, ігноруючи натяки Александри, які вона кидала за вечерею або в інші моменти, коли сім’я була разом. Здається, її це веселило.