Хлопчик на троні

Тронна зала палацу Вітрів Великого Басилевса нічим не відрізнялася від того, якою вона була вчора. З одним «але» — на троні замість володаря сидів хлопчик. Читачу  могло б здатися, що перед ним дитина, та варто було трохи роздивитися, і хлопчик перетворювався на юнака.

Зверхній погляд сталевих очей яскраво контрастував з дитячою худорлявістю і неслухняним кучерявим волоссям, що стирчало в різні боки. Залу переповнювали люди з усього царства, перед троном — Філарет, Великий Басилевс Єдиної Імперії, люто поглядав на хлопця.

   Сама по собі сцена скидалася на якесь безглуздя. Ще вчора влада Філарета здавалася непохитною, світ викрикував ім’я Великого Басилевса зі страхом та трепетом, а тепер на нього чекає безславний кінець. Кутики хлопцевих губ піднялися. Він насолоджувався своєю перемогою.

Єдина Імперія насправді ніколи не була єдиною. Північ, Південь, Захід, Схід — кожен окремий народ і в кожного своє вміння. Його називали чарами крові, але то не була проста магія, це довгий шлях навчання, завойований дар. Лідери царських сімей дбали, щоб цей дар ширився народом, щоб люди пізнавали себе і цим самим відбривали в собі дивовижні можливості.

Північани могли прикликати крижаних драконів, на Півдні люди розвинули здатність бачити віщі сни, жителі Заходу приймали вигляд тварин, а Схід славився своїми ілюзіоністами. Та на це все потрібен був час, сила не з’являлася просто так, цей шлях потребував навчання, а людям до вподоби була війна.

Чотири царства невпинно воювали між собою, кров не переставала литися століттями. Однієї митті лідери царських домів зрозуміли, що на опанування меча йде куди менше часу, ніж на опанування кревних чарів і навчання занепало. З простого люду виховували бездушних воїнів, м’ясо, здатне виконувати накази. Зникла всяка магічність та поетичність, поступаючись місцем жаданню влади.

Влада і слава — от чого хотіли царі. Кожен прагнув завоювати сусіда і сісти на жаданий трон, та ніхто не поступався силою. Дракони, істоти розумні, швидко відчули, що в руках своїх правителів перетворюються на зброю. Вони полетіли за Північ, до Темних гір, і з тих пір більше не показувалися. Решту домів остаточно покинули навчання, занедбали родовий дар і тепер чари крові зустрічалися врай рідко.

Врешті, після довгих століть кровопролиття, утворилася Єдина Імперія на чолі з Великим Басилевсом. Побудована на ріках крові, вона мала об’єднати чотири царства і нарешті подарувати їм мир під владою єдиного правителя. Народи перемішалися, так що діти наступних поколінь не були певні, до якого царства вони належать і якого родового дару їм учитися. Чари крові зникли остаточно, оскільки Великий Басилевс заборонив їх розповсюдження серед простого люду, боячись, що в майбутньому ті можуть підняти повстання.

Філарет був п’ятим Великим Басилевсом. Його попередники не вирізнялися особливою любов’ю до народу, їхнє керування було жорстким, а сам правитель вважався майже що богом на землі. Та Філарет усіх — легковажний і жорстокий, він здавався дитиною, наділеною неспівмірною для  розуму владою. Дитиною, якої боялися. Всі дні Басилевс проводив в п’яних розвагах і повертався лише для того, щоб віддати черговий наказ про старту, на які він не скупився. Правитель вважав, що саме жорстокий контроль колись об’єднав чотири царства і саме жорстокість зможе втримати владу.

Ще на початку створення Єдиної Імперії лідерів царських сімей було знищено, а на їх місця призначено намісників. Линтон був одним з таких намісників, його відправили на Північ. Цей чоловік вирізнявся гострим розумом та широким баченням, чим інколи дошкуляв Філарету, однак той не ризикував його знищити, вважаючи, що краще таких людей тримати поруч.

Коли намісники зчинили бунт, Линтон був єдиним, хто не взяв в ньому участі, та йому не пощастило опинитися в тому банкетному залі, де бунтівники збиралися отруїти Філарета. Не тямлячись від люті, правитель наказав стратити усіх намісників, не розбираючись, хто винен, а хто ні.

Юний Роланд дізнався про смерть батька від чуток, що ширилися містами швидше, ніж гінці. Ще кілька днів тому він прощався з Линтоном без жодного сумніву, що вони побачаться знову. Гнів і горе охопили серце хлопця, він знав, що батько жодним чином не причетний до змови. Линтон був надто розумним, щоб діяти так необдумано і надто благородним, щоб дозволити собі замах на Великого Басилевса.

Коли юнак повідомив новину матері, та мало не вмерла від горя. Важко було уявити дружину, яка б так віддано кохала свого чоловіка, як Тереза. Весь будинок впав в жалобу, а з ним і вся Північ, адже за час правління намісника навіть простий люд почувався почутим. Тільки старша сестра Роланда, Александра, почувалася спокійно. Линтон доводився їй вітчимом, у них ніколи не було особливо теплих стосунків, тож горя вона не відчувала.

Над Роландовим домом нависла загроза, бо Філарет наказав знищити сім’ї страчених ним намісників. І тоді по дитячому ніжному юнакові довелося стати тим, ким його виховував батько — лідером. Він збирався почати війну. Війну, яка в очах багатьох могла виглядати безглуздо. Війну проти Великого Басилевса, якому підкорялися всі чотири царства. Він знав, що є лише два шляхи — виграти або померти.

В Роланда не було армії, та він мав щось краще — повагу народу. Народу, який втомився від того, що його ігнорують, що його викинули, як непотріб. Колись простий люд був потрібен в якості зброї, він же звів першого Великого Басилевса на трон. Та новий правитель не зробив людей щасливими, не дав їм того, на що вони очікували. Навпаки — збільшив податки і знищив прадавню культуру, перетворивши колись унікальні народи на сіру масу.