Розділ 17. КУБ

1

Аліса швидко знайшла паркінг. На неї вже чекали друзі та матір зі злим виразом обличчя — було очевидно, що Любомир уже почав мститися за роки знущань.

— А що, в стазис-капсулі незручно робити начіс? — навіть не слухаючи її відповіді, Аліса продовжила. — Щось виглядаєш потяганою. Це влада так на тебе вплинула чи, бляха, корона натисла?

Лорік, яка боялася, що її лишать тут, вирішила промовчати.

За воротами, що відділяли парковку від будівлі Центру удосконалення, чулися сотні голосів, які невпинно нили, щось викрикували. Гідри билися з нелюдською силою, і ворота от-от мали впасти, про що свідчила немала вм’ятина.

— Годі балачок — грузіться! — знервовано крикнув Ярополк, який уже сидів на водійському сидінні.

Аліса сіла поруч з ним. Швидко синхронізувала мобільний — дивно, як їй вдалося його не загубити у вирі подій. Їм пощастило, що парковка була велетенських розмірів і розігнатися було де, але як перенести з собою гідр, Аліса навіть не уявляла.

— Стійте! — почувся голос, який підхопило відлуння і понесло цим безмежним простором.

До них поспішав Любомир з майбутнього. Чи теперішнього? Аліса вкотре помітила, наскільки різними були її Любомир і той, Мірин. Безліч апгрейдів зробили його схожим на скелю з м’язів, обличчя з безліччю зморшок говорило про те, що він ніколи не усміхався. Мабуть, це був сум чи розпач — важко сказати, але він міцно в’ївся навколо очей та губ.

Він швидко подолав чималу відстань і зазирнув у вікно до Аліси.

— Не розганяйте машину. Тисни «пуск» одразу, як гідри порівняються з вами. Я відчиню ворота.

Аліса коротко кивнула. Він побіг до воріт, натиснув «Відчинити» і швидко зник за якимись непомітними дверима.

Розлючені потвори не стали чекати, поки буде достатньо простору, щоб протиснутися. Спочатку вони пхали свої руки в щілину, тому перед воротами утворився клубок гідр, що шматували одна одну. Інші ж просто лізли по тих, хто впав додолу. Хтось протяжно кричав, інші щось бубоніли — усе це було схоже на какофонію пекла.

Досить швидко вони оточили машину. Хтось видерся на стелю і гупнув так, що розбилося скло люка.

— От же ж з курви діти! Це ж був новий люк! — закричала Аліса й натисла на зелену кнопку.

— Він усе одно не працював, — голос Лорік звучав немов у загальмованому записі.

Навколо них утворилася величезна бульбашка, яка дуже швидко росла, поглинаючи все більше і більше потвор. Вони немов буксир тягнули їх крізь простір і час, поки вона нарешті не луснула, викинувши їх на дні вже такого рідного басейну.

Віктор Миколайович не підвів — на них чекала чимала кількість солдатів. Сам замполіт, мов полководець, стояв на постаменті, на якому мав стояти кран, але час підточив металеві труби, і він валявся поруч.

По обличчю Віктора Миколайовича було зрозуміло, що він ніяк не очікував побачити таке видовище. Орда гідр більше нагадувала фанатів Винника, які нещадно проривалися до свого кумира.

На підсилення військовим приплелися й бійці з майбутнього Корпусу удосконалених. Їх аж ніяк не хвилювало зникнення начальниці.

Володька також тут був і, побачивши тещу, знову заридав — подумав, що вона тепер існує у двох екземплярах.

Ярополк різко вивернув кермо й направив машину до містка, що вів нагору з бетонного дна басейну. Двигун заревів, колеса ковзнули по мокрому бетону.

— Тримайтеся! — коротко кинув він.

Солдати вже відкрили вогонь. Спалахи автоматів розтинали туман, мов блискавки. Глухий гуркіт пострілів відбивався від бетонних стін басейну і множився луною, перетворюючись на безперервний грім.

Гідри, яких тільки-но викинуло з порталу, спершу розгублено завмерли. Але за мить їхня лють прорвалася назовні. Потвори рвонули вперед, ламаючи стрій, деручи один одного пазурами, штовхаючись і повзучи по спинах тих, хто впав.

Перші кулі розірвали передні ряди. Чорні тіла хитнулися, деякі впали, але інші просто переступали через них і сунули далі, мов хвиля, що накочується на берег.

— Вогонь! Не підпускайте їх! — ревів Віктор Миколайович з постаменту, розмахуючи рукою.

Кулемет на фланзі загуркотів довгими чергами. Іскри сипалися з металевих конструкцій, уламки бетону відлітали вбік. Кілька гідр зірвалися з місця й кинулися прямо на стрільців, рухаючись із моторошною швидкістю.

Одна з потвор стрибнула на броньовану машину, її пазурі скреготнули по металу. Солдат поруч різко розвернувся і вистрілив майже впритул. Постріл розірвав істоту навпіл, але інша вже дерлася по її трупу.

Повітря наповнилося запахом гару, пороху і чогось чужого, металевого.

— Газу, Ярополче! — крикнула Аліса.

Машина рвонула вперед, підскакуючи на уламках. Перед ними відкрився вузький місток, а позаду, в спалахах стрілянини, басейн кипів від чорної навали гідр.

Бій лише починався.

Але втомлені друзі аж ніяк не бажали залишатися, щоб побачити кінцівку бою.

Велетенський солдат — Аліса його впізнала. Він був водієм і посильним у пані Марії. Через свій неабиякий зріст він височів над головами всіх інших. Алісі навіть майнула думка, що йому, мабуть, видають дві пайки харчування.

Він помітив їхню машину й махнув рукою, даючи Ярополку знак рушати.

Перед самим виїздом з басейну стояла вантажівка, дуже схожа на ту, що вони з Ярополком бачили у майбутньому.

Ярополк не став зволікати й заїхав усередину.

Щойно машина опинилася в кузові, важкі двері за ними автоматично зачинилися. Ярополк вимкнув фари, і вони опинилися в повній темряві.

На мить запала тиша.

Потім двигун вантажівки загуркотів, і вона рушила.

2

У штаб-квартирі Корпусу Алісу помістили в уже знайому палату для очікування медогляду. Їй навіть майнула думка, що цю палату вже на постійній основі виділили саме для неї.

Проте щойно медсестра, яка її супроводжувала, вийшла, Аліса одразу попрямувала розвідати обстановку.

Поруч із її палатою сидів озброєний охоронець. Він чемно привітався, але навіть не спробував її зупинити — охороняв він зовсім не її.