Розділ 14. Реальність Міри Нокс.

1

Ярополк чекав на парковці. Виглядав він дуже стурбованим і весь час м’яв у руках якісь папери. Аліса помахала йому рукою, і той швидко пішов їй назустріч.

— Поїхали звідси! — кинув він, сівши на пасажирське сидіння.

— Любомира ми не чекаємо? — здивувалася Аліса.

— Ні. Рушай.

Він швидко вніс геолокацію в магнітолу. Їхали мовчки. Здавалося, напруга зростає з кожною секундою, але Аліса не наважувалася ставити запитання. З його поведінки вона зрозуміла, що щось трапилося.

Запаркувавши авто поблизу непримітного кафе, вони вийшли, і Ярополк почав тривожно роззиратися. Переконавшись, що за ними ніхто не стежить, обрали столик у дальньому кутку. До них підійшла усміхнена офіціантка й прийняла замовлення.

— То чому ми не чекали Любомира? — перервала гнітюче мовчання Аліса.

— Пані Марія вживила йому маячок. Я не виключаю, що вона організувала прослуховування й поставила когось шпигувати за нами. Добре, що Любомир встиг попередити мене. Тож намагайся вдавати, що ми просто заїхали поснідати.

— Що ти знаєш про пані Марію? — несподівано запитала Аліса.

— Взагалі нічого. Вона не з тих, хто полюбляє розмови по душах. Сумніваюся, що Любомир знає більше.

— Я переглянула свої записи. Жодної згадки про пані Марію. Це дуже дивно, але в мене є деякі думки з цього приводу.

Аліса коротко поділилася інформацією зі своїх записів.

— Але навіщо вона збрехала про “Панцир”?

— Цього я не знаю. Але впевнена, що без Міри Нокс тут не обійшлося. Я маю план, але нам потрібен Любомир.

— Йому варто тільки чхнути — і пані Марія про все дізнається, — голос Ярополка видавав неабияке занепокоєння — він хвилювався за друга.

— Ми всі мов загнані звірі. Вона так вдало маніпулює нами, але це треба припинити. Я не знаю, як так вийшло, що я заразила Любомира “Панцирем”, але знаю, де дістати костюм для тебе і зброю. Та для цього потрібні всі наші зусилля. Я впевнена, що пані Марія захоче нам завадити. Те, що Любомир під її пильним наглядом, — погано, але я знаю, як дістати з цього користь.

Ярополк мовчав, намагаючись перетравити все почуте. Було зрозуміло, що він вагається. Аліса його розуміла — добровільно наважитися приміряти на себе незворотний апгрейд не кожен погодиться. Особливо лякало те, що є такий яскравий приклад, як гідри.

— У мене є ще деякі новини, — Ярополк розгорнув папери, які весь цей час старанно жмакав. — Це результати енцефалографії. Я пригрозив лаборантам, щоб не розповідали пані Марії про результати, поки ми не отримаємо остаточних висновків. Зараз вони проводять дослідження на гідрах. Але можу зробити попередній висновок: прототип “Панциру”, яким вони заражені, навмисно не дозволяє синхронізуватися зі свідомістю носіїв. Є оператор, який має контролювати їх ззовні. Якщо у твоєму випадку настала повна синхронізація і ви з костюмом доповнюєте одне одного, то у випадку гідр ми спробуємо розібратися, як встановити контроль над ними. Звісно, ти в цьому допоможеш. І ще дещо… Поки ти спиш, “Панцир” перебуває в активному стані, тобто існує незалежно від тебе. Мені здається, що він сканує твій розум.

— Ти вважаєш, що хтось через костюм це робить? — Аліса неабияк злякалася.

— Ні, я в цьому сумніваюся. Але така можливість може бути у Міри Нокс, наприклад. Якщо вона зрозуміє, як це зробити, то всі ми у небезпеці.

— Я пригадую… У тих рекламних роликах, що вона показувала, ти розповідав, що оператор може стежити за станом солдатів, щоб втрутитися, якщо їм щось загрожує. Спробуй розібратися, як розірвати цей зв’язок, поки я підготуюся до мандрівки. Але нам потрібно поцупити елементи переміщення — ті, що вона вилучила з “Mitsubishi”, і смарт-годинник, який був на Лорік. Я думаю, що Міра принесла його зі своєї реальності. Він допоможе нам зробити стрибок.

— Я сподіваюся, ти знаєш, що робиш, — напружено промовив Ярополк.

— Я також сподіваюся…

***

Чекаючи вдома на Володьку, Аліса задрімала. Сни були хаотичними й незрозумілими. Одні нагадували різнокольорові плями, інші — кадри з чорно-білого кіно. Поступово все ж почали набувати форми і змісту. Було відчуття, що вона не в своєму тілі. Де вона? Це місце було їй знайоме. Вона була шокована, коли побачила саму себе. Аліса з минулого повільно спускається сходами і йде до порталу. Нічого не зрозуміло, але варто дотримуватися правил гри. Простягнула собі руку, запрошуючи увійти в портал. По руці, мов розряди різнокольорового струму, пролягли судини з чистою енергією. На лівій руці не вистачало мізинця.

Здогадалася, що вона в тілі Міри Нокс, коли увійшли в занадто білий зал керування. Знову токсичні висловлювання Лорік. Розбита філіжанка і темна мастка пляма від кави. І всепоглинаюче відчуття, що неможливо контролювати свої дії чи слова. Безпорадність скувала по рукам і ногам. Хотілося прокинутися. Але довелося знову проживати цей день із минулого.  Коли вона ще не знала, що потрапить в пастку.

Нарешті повернувся Володька й висмикнув її з цього дня Бабака. Після смак від сну був просто жахливим: суміш тривоги, часточок туману і синтетичної кави були згадкою, що це відбулося насправді. Було важко оговтатися, тому слухала чоловіка неуважно. Щось розповідав про те як хтось перелякав генерала. Ще щось про навчання на заводі, які планує Лисий, мабуть щоб знову зробити звіт про своє вдале керування ротою. Намагалася перебити гіркоту в роті цукерками, але не допомогло. Нарешті Володимир закінчив розповідь про злобуденне армійське життя. Спіймала себе на думці, що краще армійський ідіотизм, аніж небезпечні ігри з невідомим ворогом.

— Цікаво у вас. — якось в’яло промовила Аліса. — Мені потрібна твоя допомога. Пані Марія наказала тобі слідкувати за мною?

— Та ні. Просила повідомити якщо твій стан погіршиться і все.

— Це одне і теж. Мені треба, щоб ти зателефонував і збрехав, що мій стан погіршився.

— Навіщо це тобі?—здивувався Володимир.

— Щоб ти спитав.