Розділ 9. Пані Марія

1

— Це ж твої однокурсники… — Лорік прошепотіла на вухо доньці.

— Я знаю. Тихо. Поки ми не зможемо поговорити з Ярополком віч-на-віч, не розтуляй рота, — відказала Аліса.

Вони вийшли за територію частини, і важкі автоматичні двері зачинилися за їхніми спинами. Було відчуття, що це зачинилися двері в колишнє життя, і більше вони ніколи не відчиняться. Нове життя жодним чином не передрікало спокою.

Вони стояли обабіч дороги. Наглядати за ними лишився Любомир. Ярополк же затримався. Мовчання гнітило. Нарешті відчинилися ворота, і з них виїхала Mitsubishi Galant. За кермом сидів Ярополк.

Любомир увімкнув захист дверей, щоб їх не можна було відчинити зсередини, і посадив матір та доньку на заднє сидіння. Сам же сів у чорний броньований «Амарок» і поїхав слідом за ними.

Дивним було бачити зовсім іншого Ярополка: худого, високого та молодшого. Він був зовсім не схожий на того велетня, з яким вони попрощалися декілька годин тому. Від такого дисонансу у Аліси волосся стало дибки.

— Ми так і будемо мовчати? — не витримала вона.

— Зовсім скоро на нас чекає довга розмова. Ви ще встигнете втомитися, — чемно відповів чоловік.

— Що буде відбуватися далі?

— Ми з вами поспілкуємося і відвеземо додому. Я впевнений, що Володимир уже не дочекається, щоб обійняти дружину та тещу.

— Ага, не дочекається. Бачила, як він ридав. Сумніваюся, що від щастя, — пробурмотіла Лорік.

Аліса загнала їй пальці під ребра, щоб та стулила рота.

— У мене є дещо для тебе.

— Для мене? — здивувався Ярополк.

— Саме так.

Аліса зняла з шиї шкіряну мотузку з кулоном і простягнула його Ярополкові. Той здивовано оглянув його. Побачивши гравіювання, він вилаявся. Натренований зберігати спокій і бути ввічливим, він не був готовий до того, що побачив.

— Звідки це в тебе?

— Це кулон, який подарував тобі батько. Ти загубив його ще в Луганську, коли був студентом, — спокійно промовила Аліса.

Ярополка охопив жах від несвідомого передчуття чогось невідворотно поганого. На нього явно чекали проблеми. З самого початку, як їм повідомили, кого треба доставити до Головної штаб-квартири, він розумів, що треба вимагати усунення від справи через конфлікт інтересів. Але Любомир приховав, що знайомий з фігурантами справи, тож він послідував його прикладу. А тепер він картав себе за брехню. Це точно вилізе їм боком.

Зупинятися не можна. Треба слідувати маршруту. Щойно вони прибудуть до місця призначення, він одразу поговорить з Любомиром — тільки йому він довіряє.

— Не раджу поки що розповідати про це своєму колезі, — промовила Аліса.

— Звідки ти… Чому не треба?

З початком повномасштабного вторгнення росії він потрапив у контррозвідку і виконував багато небезпечних завдань. Але зараз він злякався по-справжньому. Було важко приховувати, як тремтять руки від хвилювання.

— Заспокойся.

Аліса виглядала дуже суворою. Здавалося, що не він має її допитувати, а навпаки.

— Ти мені сам віддав цей кулон години чотири тому, — спокійно пояснила Аліса.

— У якому сенсі? — пульс у його висках гупав занадто гучно та заважав сконцентруватися.

— Ми тебе зустріли там, куди нас переніс портал. Ти запевнив, що цей кулон допоможе встановити між нами довіру. Нам треба багато тобі розповісти. Ти повинен дещо зробити. Але поки що нічого не говори своєму напарнику — він темна конячка. Поки що ми не можемо йому довіряти.

2

Аліса залишилася з Любомиром наодинці. Це була ідея Ярополка, щоб вони мали нагоду розповісти йому все і заручитися підтримкою. Думка, що Лорік зведе Ярополка з розуму, не покидала дівчину, але вона сподівалася, що робота в психіатрії зробила його витривалим до впливу людей, схожих на її матір. Але їй усе одно було соромно та шкода давнього друга.

— Радий тебе бачити через десять років. Для мене було несподіванкою, коли нас послали тебе забрати, — Любомир здавався щирим.

— Давай одразу до суті справи, — відрізала Аліса. — Я тобі жодним чином не довіряю. Але тобі довіряє Ярополк.

— Дуже дивно це чути. Якщо ти забула, то ми навіть зустрічалися на першому курсі. Мені дивно чути, що Ярополк заслуговує на особливе ставлення.

— Ти що, ревнуєш? — від несподіванки Аліса підскочила на стільці. — Те, що було між нами в минулому… Ми залишилися друзями.

— Друзями, — підкреслив Любомир. — То чому ти вважаєш мене зрадником? Ми багато пережили разом. Але я не буду на тебе тиснути.

— Тільки спробуй — і побачиш, що буде.

Аліса тицьнула в нього вказівним пальцем і виглядала скаженою. Від цієї сцени Любомир від душі розреготався. Він згадав, як Аліса била його в гуртожитку через те, що дізналася про його зраду. Від цього спогаду в нього заболіла спина та живіт, бо саме туди вона його добряче вдарила. Йому довелося діставати свої речі зі смітника, бо вона викинула їх з балкона в контейнери для сміття. Любомира накрила ностальгія за тими часами.

Алісі довелося розповісти всю правду. Але вона підкреслила, що в цій історії Любомир — поганець.

— Дуже дивно це чути, — нарешті промовив чоловік. — Химера? Що за дивне прізвисько? Я б навіть не додумався до такого.

— Мене цікавить, яким чином ти став Механіком, — недбало кинула Аліса і зловила себе на думці, що зараз схожа на матір — ладна вкусити без причини.

— Це єдине, що я можу пояснити.

Аліса вирячила на нього очі.

— Усі ці десять років я займаюся нейробіологією та медичною кібернетикою в лабораторії пані Марії.

— Знову ця пані Марія, — пробурмотіла Аліса.

***

Пані Марія була гарною молодою жінкою з грузинською зовнішністю. Вона щиро посміхнулася до Аліси.

— Вітаю тебе. Ярополк трохи розповів мені про ваші пригоди. Не хвилюйся, те, що було заховане в машині, ми дістали. Я докладу всіх зусиль, щоб про це знали лише ми.

— А де Лорік?

— Я думаю, що вона виїдає мізки твоєму другу, — в голосі Любомира чулися ноти заздрості.