Розділ 8. Дорога назад

1

— Все, я закінчив! — сказав Ярополк, витираючи руки брудною ганчіркою. — Я все переналаштував. Залишилося синхронізувати портал і твій мобільний.

Поки Ярополк крутився довкола машини, Аліса глибоко поринула в роздуми. Їй хотілося повернутися додому, але думка, що вона не врятує цей приречений світ, ятрила серце. Вона намагалася прийняти це важке рішення, але розуміла, що ці люди просто загинуть без її втручання. Чому вона вирішила, що в неї вийде зупинити Доміну? Вона може зазнати поразки або загинути.

Лорік сиділа на пасажирському сидінні та фарбувалася знайденою в машині косметикою. Аліса мала звичку фарбуватися дорогою на роботу, тому завжди кидала в бардачок косметичку. Здавалося, матері байдуже, що відбувається довкола — вона, як завжди, була сконцентрована лише на собі.

— Ти гадаєш, це гарна ідея? — сумно спитала Аліса.

Ярополку здалося, що вона ні до кого не звертається — радше питання було адресоване самій собі.

— Я знаю тебе занадто довго, тому знаю, що ти завжди хотіла врятувати всіх і кожного. Але в історії може бути поганий кінець, і ти маєш дозволити цьому статися. Це був не твій вибір. Його зробили люди в гонитві за красою, силою, здоров’ям. Ти лише дала їм цю можливість. Я це говорю не тому, що знаю, який кінець у цієї історії — це лише один з варіантів…

— Як з котом Шредінгера… — задумливо протягнула Аліса. — Він одночасно живий та мертвий. Його доля в руках спостерігача.

— Ти маєш знати, що для тебе це майбутнє ще не настало. Скоро ти це зрозумієш. Майбутнє не лише в твоїх руках, тож не кори себе за цей вибір. Коли ти вивчиш документи з теки, зрозумієш, що може існувати багато альтернативних варіантів розвитку подій. Це лише один із них. Ти ще не прийняла жодного рішення, щоб сталася катастрофа. Я, і Химера, і Міра Нокс робили цей вибір. Але не варто вважати його хибним.

— Ми їдемо чи ні? — крикнула Лорік.

Алісі здалося, що Ярополк мав сказати щось важливе, на що наважувався ще з самого початку, але Лорік невчасно розтулила рота, і тепер вона не дізнається якоїсь важливої для неї правди. Було занадто складно тримати розум чистим, коли свідомість розпорошувалася на стільки складних і філософських питань. Вона вирішила залишити чоловіка в спокої — це його вибір, можливо складний, але вона його приймала. Варто було прийняти й свій вибір — повернутися додому.

Аліса сіла за кермо, і Ярополк почав давати фінальні настанови.

— Зараз тобі необхідно підключити телефон до екрана в машині — файл мігрує в систему магнітоли автоматично.

Аліса тільки зараз зрозуміла, що дуже сумувала за своєю старенькою «Mitsubishi». Поки телефон підключався, вона залізла під пасажирське сидіння і висунула потаємний ящик, у якому зберігалися касети. Колись тут стояла старенька касетна магнітола, але Володька замінив її на цю двохдинову магнітолу з велетенським екраном.

— Чудово, сюди ми заховаємо твій телефон. Дістань сім-карти та зніми чохол. Телефон має бути вимкненим. Це дасть шанс, що його не знайдуть під час поверхневого обшуку.

Він безсоромно відчинив дверцята та заліз під сидіння. Лорік щось невдоволено верещала, але ніхто не звертав на неї уваги. Ярополк швидко заховав телефон під ящик.

— Ти маєш віддати мені флешку. Я спробую деактивувати Доміну.

— Але це занадто небезпечно! Ти не повинен робити це сам. — голос Аліси зірвався на крик.

— Я впевнений, що все буде добре.

На секунду він замовк, чекаючи, поки Аліса дістане флешку. В його очах вона побачила рішучість.

— Скоро ми з тобою зустрінемося. Ти маєш запам’ятати дещо важливе: ми з тобою давно знайомі в твоїй часовій лінії…

— Цього не може бути! — перервала його Аліса.

— Та годі тобі, — втрутилася Лорік. — Ти не пізнала свого однокурсника й закадичного друга? Навіть я його згадала!

Аліса перевела на Ярополка здивований погляд.

— Ярік? — нарешті до Аліси дійшло.

Її старий друг неймовірно змінився. Раніше худорлявий, спокійний хлопець перетворився на цього велетня.

— Апгрейди можуть кардинально змінювати людину. Вони змінили всіх нас.

То саме цю правду він хотів сказати? Ні, було ще щось.

— Але давай повернемося до справи. Я повинен забрати елементи переміщення з машини до того, як її обшукають до останнього гвинтика. Але, звісно ж, я не повірю в твою історію, тому ти маєш мене переконати. Ось, тримай.

Ярополк зняв із шиї шкіряну мотузку, на якій висів кулон у вигляді кельтського вузла.

— На зворотному боці є гравіювання. Це подарунок від батька. Я його загубив ще будучи студентом, і саме ти мені його повернула. Я впевнений, що допоможу тобі.

— А якщо хтось знайде код у магнітолі? — сумнівалася Аліса.

— Я налаштував його лише на один перехід. Після того, як ти потрапиш додому, він автоматично видалиться. Ще важливий момент — ти маєш залишати костюм згорнутим. Це нелегко, але десь у глибині свідомості тримай думку: «спочинь».

— Зрозуміло.

— Вам треба буде розігнатися десь до ста сорока кілометрів за годину. Оця червона кнопка на екрані стане зеленою. Одразу натискай — і портал відчиниться.

Аліса мовчки кивнула. Ярополк зачинив двері й пішов кудись у кущі. Мабуть, він також не любив довгі прощання. Коли Аліса виїхала на Оборонну і почала набирати швидкість, у дзеркалі заднього виду вона побачила чорний мотоцикл та велетенську постать у шоломі. Мотоцикл на шаленій швидкості понісся до обласної лікарні. Через декілька хвилин загорілася зелена кнопка. Аліса натисла її. Машину огорнули різнокольорові потоки, схожі на розряди блискавки. Все навколо спочатку розплилося, а потім зовсім зникло.

***

Було відчуття, що простір схожий на бульбашку, яку намагається луснути старенька «Mitsubishi Galant». І ось нарешті вона луснула. Вони летіли над дном уже знайомого басейну. На них дивилися безліч шокованих очей.

— Дивися, яка делегація нас зустрічає, — видихнула з полегшенням Аліса. — Уяви, що ти леді Ді, та помахай їм ручкою.