Розділ 7. Руки геть від моєї тачки!

1

Під синхронне хропіння матері й Ярополка Аліса намагалася вирішити, як обшукати машину, щоб Лорік про це не дізналася. Переконавшись, що всі міцно сплять, вона тихо вирушила надвір.

Ззовні жевріло щось схоже на світанок, але густий туман не давав розгледіти перші промені сонця. Неможливо було щось побачити на відстані витягнутої руки, але це була чудова нагода дістатися машини й лишитися непомітною. Колір Mitsubishi, який поетично називався «мокрий асфальт», допомагав їй розчинитися в тумані.

Аліса сіла на водійське сидіння й намагалася зрозуміти, де можна сховати ключ.

Згадалися слова Міри, що Лорік їй подарувала машину, але це було неможливо — матір хотіла бути єдиною власницею всього батькового спадку. У часовій лінії, з якої вони з матір’ю сюди потрапили, Mitsubishi перебувала в окупації в Айдарі, тому проблем перегнати її в Луганськ не було. Але якщо вірити Лорік, яка так щиро здивувалася, побачивши машину, то вона мала знаходитися в гаражі. А якщо припустити, що машина прибула сюди разом із Лорік? Але який сенс тягнути стару залізяку з минулого?

Аліса повільно обійшла навколо машини. Сумнівів не було — це її авто. Спереду, на бампері, не до кінця вирівняна вм’ятина: Аліса заїхала «попити каву» в кафе, коли не змогла розвернутися. Ззаду фара трохи відрізнялася від іншої — батько її розбив і склеїв, а Володька не міг терпіти жодних недосконалостей, тому замінив її на іншу — вона виглядала зовсім новою.

Отже, що могло бути в машині такого, що не можна було взяти із собою, аби не тягнути транспорт через портал?

Аліса обшукала кожну шпарину, але нічого незвичайного не знайшла — лише сміття та різні Володьчині речі: він був останнім, хто на ній їздив. Доказів, що матір користувалася машиною, не було.

У багажнику лежала пуста каністра. Аліса пригадала, що Володька переробив її на схованку. Відкривши приховані дверцята, дівчина знайшла пляшку віскі й келихи. Обережно понюхала, намагаючись зрозуміти, що то за рідина. За запахом — віскі, за смаком також віскі.

Аліса налила трохи в келих і відсьорбнула. Взагалі-то для неї було неприпустимо сідати нетверезою за кермо, особливо після того випадку, як Володька врізався в металеву трубу й довелося міняти праве крило. З приводу цього Лорік влаштувала їм індивідуальний допит, щоб потім порівняти найдрібніші деталі їхніх показів. І весь час, поки тривав ремонт, крутилася біля машини, посилюючи відчуття провини.

Здогадка виникла несподівано. Аліса стала навколішки біля переднього правого колеса, намагаючись зазирнути під крило.

В імлі світанку мертвого міста було занадто мало світла. Аліса дістала з машини мобільний телефон. Зв’язку не було. Було дивно усвідомлювати, що пристрій, який усі — від дітей до стариків — не випускають з рук, перетворився на ліхтарик із встановленими іграми. Аліса зітхнула й знову полізла зазирати під крило.

Підкрилок дещо виступав — після ремонту він був не дуже надійно прикріплений. Під ним дівчина знайшла пакунок.

Аліса розгорнула його — всередині був шматок пластику прямокутної форми. Вона вже збиралася викинути папір, що слугував обгорткою, але помітила вже знайомі бурі плями. Аліса придивилася.

«Ти знаєш, що з цим робити».

Почерк був її. Аліса здогадалася, що цей пакунок вона сама заховала в СБУ. Але яким чином Лорік дізналася, де шукати?

«Той дрон, що був на заводі», — зрозуміла Аліса. Але тоді хто його запрограмував? Не Доміна ж? Якщо вона знає про їхню присутність, то мала б завадити їм дістатися до обласної лікарні, а не лишати підказки для Лорік. Щось не сходилося…

Впевненість, що це Міра Нокс усе підлаштувала, дедалі більше закріплювалася у свідомості.

Аліса вставила флешку в телефон. Було лячно, що там може бути вірус, але телефон усе одно не працював. Та й інших варіантів не було.

На флешці була всього одна папка з написом «Ти знаєш, що робити». Знову цей напис. Це твердження, що Аліса знає, що робити? Чи послання для когось іншого?

Відкривши папку, вона побачила відео без назви. Натисла play.

Спочатку на екрані був білий шум, але потім на ньому з’явилася сама Аліса. Ця Аліса вже мала ту саму зачіску, що й на логотипі, але по її обличчю текли імпульси, як у Міри Нокс.

Аліса здригнулася. Щось неприємне заворушилося всередині. Якесь дивне передчуття.— Привіт, — тихо почала Аліса з майбутнього.

Її голова була опущена, начебто їй було соромно дивитися в очі самій собі.

— Мені прикро це казати, але я хочу тебе попередити. Я зробила фатальну помилку. Коли ти дізнаєшся всю правду — буде занадто пізно.

Я, як і ти, дивилася це відео і була впевнена, що в мене вийде все змінити. Але це не так. Ти також спробуєш не приймати те жахливе рішення. Але все марно… Я не знаю, який це вже цикл. П’ятий чи, може, сотий… Я не можу порахувати, бо кожного разу все йде однаково. Залишається відчуття дежавю і спогади з майбутнього. Я знаю, що я зробила багато спроб змінити майбутнє. Запустила багато екстрених протоколів, але вони зробили все ще гіршим.

Я просто хочу, щоб ти знала, що твоєї вини в цьому немає — як і моєї, як і будь-кого. Ти будеш себе звинувачувати. Будеш прокидатися від кошмарів. Але так і має бути. Людство прагне змін, і воно їх отримає. Так усе і має бути.

Хочу попросити лише про одне — тримайся своїх внутрішніх відчуттів. Не зрадь їх. Можливо, це і буде порятунком. А може — й загибеллю. Вибач, мені треба йти. Мій час спливає. Ця флешка знадобиться тобі не лише в Центрі удосконалення, але й у твоїй часовій лінії. На ній важлива програма, яка запуститься, коли потрапить у необхідний пристрій.

Обіймаю тебе. Будь сильною.

Запис застиг на останньому кадрі, де Аліса тягнеться, щоб зупинити запис. Відчуття, що вона може довіряти лише собі, гостро увірвалося в її розум. На очі навернулися сльози від жалю до себе — зараз і в майбутньому. Вона передивилася це відео ще декілька разів, уже не стримуючи сліз.