Ніч Івана Купала

На Івана Купала я з моїми давніми подругами, Христею та Русланою, вирішили провести вечір біля Гуляй-озера, що розкинулося за кілька кілометрів від нашого міста. Це було наше традиційне місце — тут ми відсвяткували не одне свято, проводжали заходи сонця і зустрічали світанки. Це місце завжди мало свою особливу, майже відчутну магію, а в такі вечори, як цей, вона ставала густою, мов туман.

Сонце повільно котилося за обрій, фарбуючи небо у багряні й золоті тони, а ліс поблизу віддавав п'янкими пахощами нагрітої за день хвої, польових квітів та вологої озерної трави. Ми, як і годиться, плели вінки, вплітаючи в них свої надії, і запускали їх на темну воду, сподіваючись, що вони принесуть нам щастя та, звісно ж, велике кохання — як же без цього в таку ніч? Після цього ми, сміючись, стрибали через багаття, відчуваючи жар вогню на шкірі, і просто раділи життю в ці важкі часи, намагаючись хоч на вечір забути про тривоги.

Коли ми вже добряче втомилися від гулянь і танців, вирішили сісти на березі озера і повечеряти. Раптом із сутінків до нас вийшов хлопець. На вигляд йому було років сімнадцяти, може, трішки старше — милий, із сором’язливою усмішкою.

Він привітався і запитав:

— Гей, дівчата, а чий це вінок? Я просто прогулювався біля озера, і он на тому березі, що біля Більчиного гаю, знайшов ось це диво. Він ледь не сам мені в руки приплив.

Він простягнув нам вінок — це був Русланин. Хлопець представився Олексієм. Він був настільки привітним, дотепним і «своїм», що ми швидко знайшли спільну мову. Ми, дурепи, в метушні забули взяти достатньо води, і коли спрага почала мучити, несміливо запитали, чи немає в нього чогось попити. Олексій охоче дістав із рюкзака термос і пригостив нас холодним лимонним чаєм. На смак він був трохи дивним, з якимось терпким, трав'яним присмаком, але ми, не підозрюючи нічого поганого, випили його ледь не до дна.

Через декілька хвилин світ почав плисти перед очима. Мене охопила непереборна, свинцева сонливість, кінцівки стали ватними, і незабаром я провалилася в темряву.

Коли я розплющила очі, перше, що відчула — це біль у зап’ястях і щиколотках. Я зрозуміла, що ми знаходимося в якомусь старому дерев'яному будинку. За брудним вікном виднівся густий ліс, що підступав до самих стін, і жодних ознак цивілізації чи інших будинків. Ми були десь на відшибі, в глушині. Я спробувала поворухнутися, але була міцно прив'язана до стільця. Руки оніміли, ноги затекли. Поруч приходили до тями Христя та Руслана — вони виглядали дезорієнтованими і, м'яко кажучи, наляканими до смерті.

А перед нами стояв Олексій. Але це був уже не той милий хлопчина з озера. Його зовнішність змінилася до невпізнання, наче з нього здерли маску. Шкіра стала мертвотно-блідою, вкритою глибокими рубцями та свіжими порізами, з яких сочилася сукровиця. Очі... Очі були суцільно чорними, як дві безодні, з маленькими, ледь помітними білими крапками зіниць посередині, що хижо бігали, оглядаючи нас. Руки подовжилися і вкрилися густим, жорстким чорним волоссям, а замість нігтів на пальцях виросли гострі, загнуті пазурі. Волосся на голові стирчало брудними жмутами.

Він почав насміхатися над нами. Його голос звучав як скрегіт металу по склу. Він глузував з того, які ми дурепи, що повелися на таку примітивну оману.

— Мені навіть не довелося сильно старатися, щоб напоїти вас моїм фірмовим відваром, — реготав він, оголюючи подвійний ряд кривих, гострих іклів, з яких капала густа чорна слина.

А потім він почав описувати свою вечерю. І від цих слів кров холонула в жилах.

— Ні, любі мої, я не збираюся вас ґвалтувати. Це банально і нудно. Я збираюся вас їсти. Але не відразу. О ні... — він провів пазуром по щоці Руслани, залишаючи червоний слід. — М'ясо смачніше, коли воно просочене страхом і болем. Я буду відрізати від вас по маленькому шматочку щодня. Почну з пальців... потім вуха... ніс. Я буду підтримувати у вас життя якраз настільки, щоб ви могли спостерігати, як я смакую вашою плоттю. Ви будете живими консервами.

Він смакував кожне слово, описуючи, як хрумтітимуть наші кістки і як солодко ми будемо кричати.

— А... а хто ти такий? — осмілилася я запитати тремтячим голосом, потайки сподіваючись, що він розлютиться і вб'є мене відразу, вдаривши ножем у серце. Хай це закінчиться швидко.

— Ха-ха-ха! — його сміх нагадував гавкіт гієни. — Вперше вечеря запитує моє ім'я! Зазвичай вони просто верещать і благають, не доживаючи до моменту світської бесіди. Але з вами я вирішив... розтягнути задоволення. Тож слухайте. Маленька пізнавальна хвилинка перед вічністю.

Він нахилився до мене, дихаючи смородом гнилі.

— Мене звуть Нукулара. У вашому фольклорі я більш відомий як Блуд. Древній, ненаситний дух. Той, ким ваші прабабусі лякали дітей, щоб ті не вешталися ночами. Той, хто заводить людей у такі хащі, звідки немає вороття.

Він випростався і мрійливо закотив очі.

— Як зараз пам'ятаю... одна матуся, століття тому, в цю ж саму ніч лякала свого синочка, здається, Іванка: «Якщо не будеш спати, прийде Блуд і забере тебе». Хлопчик маму не послухав. І я прийшов.

Нукулара знову шкірився на всі 64 ікла.

— Але я забрав не тільки його. Я забрав усе їхнє село. О, який то був бенкет! Я пам'ятаю смак кожного з них. І вас чекає така ж доля. Ви станете моїм запасом на найближчий рік. Бо це кляте закляття, яке наклала на мене одна стара відьма, не дозволяє мені полювати, коли я забажаю. Лише в ніч на Івана Купала кайдани спадають. Тільки сьогодні вся нечисть, від мала до велика, виходить на жнива. І ви — мій урожай.

Мене паралізував жах. Христя ж, мабуть, не витримавши напруги, у відчаї спробувала вдарити його вільною ногою. Вона копнула його черевиком у гомілку.

Це була помилка.

Блуд схопив її за ногу своєю пазуристою лапою. На його обличчі промайнула суміш подиву і люті.

— Нечемна дівчинка, — прошипів він.

Пролунав огидний хрускіт. Він просто, без жодних зусиль, переламав їй стопу, викрутивши її під неприродним кутом. Христя дико закричала, і її крик обірвався лише тоді, коли втратила свідомість від больового шоку. Але цього йому було мало. Він з розмаху вдарив її своєю ногою в скроню. Голова подруги відкинулася, і я побачила, як з потилиці потекла темна цівка крові.