99.22 — Кращі версії

Темрява не зникла. Вона… розчинилась у формах. Світлові смуги на стелі різко витягнулись, злились у рівні лінії — і раптом почали “спускатися” вниз, як нитки. Повітря перед героями спотворилось, ніби хтось обережно розсував саму реальність. Метал під ногами ледь вібрував, як струна перед ударом.
І вони… з’явились. Не з дверей. Не з коридору. Просто — стали. Сім фігур. Потім ще. І ще. Розставлені рівно. Симетрично. Як елементи схеми, що вийшли з екрана.
Тесса завмерла першою.
— …ні.
Вона вже бачила це. Цю структуру. Цю логіку. І тепер вона стояла перед ними. Жива. Повітря стало густішим. Важчим. Наче сам простір затримав подих.
Першими вийшли Кулінарні технологи. Їхній одяг був схожий на лабораторні костюми, але замість приладів — у руках були контейнери, ампули, шприци з густими, повільними рідинами. Рідини ледве ворушились всередині скла, ніби жили. Від них тягнувся запах — солодкий, гіркий, металевий водночас. Він різав горло.
Один із них нахилив голову, дивлячись на групу.
— Ви… нестабільні.
Його погляд ковзнув по кожному, зупиняючись трохи довше на тих, хто ще тремтів після попередніх ударів.
— Пульс підвищений. Дихання нерівне. Поведінка імпульсивна.
Позаду них рухнулися Писарі-кодери. Їхні пальці були вкриті  тонкими світловими нитками, які текли між ними, як живий код. Коли вони рухали руками, нитки складались у формули. Вони не дивились прямо — їхні погляди ковзали, ніби читали невидимі рядки поверх тіл героїв.
— Ви нелогічні.
Один із них підняв руку — і в повітрі спалахнули формули.
кориця 0.3
реакція 1.7
страх 2.4
відхилення: критичне
— Поведінка не піддається оптимізації без примусової корекції.
Треті — Проповідники смаку. Усмішки. Спокійні. Ідеальні. Наче вони вже знали, що скажуть… і що ті, хто слухає, погодяться.
— Ви неефективні.
Один із них зробив крок вперед, і світло м’яко лягло на його обличчя.
— Ви відчуваєте занадто багато.
— Ви обираєте замість того, щоб виконувати.
Його погляд ковзнув по Векс. Зупинився.
— Ви заражаєте інших відхиленням.
Далі — Охоронці. Ті самі рухи. Та сама постава. Наче Ерік і Тео… але без коливань. Без вагань. Без жодного зайвого жесту. Один стояв навпроти Еріка. І навіть дихав… так само рівно. Інший дивився на Тео. І в цьому погляді не було нічого. Абсолютно нічого.
І останні — Відбитки. Вони стояли тихо. І дивились. І в їхніх очах було щось… знайоме. Наче відлуння. Наче чужі спогади, які випадково стали їхніми.
Лея різко стиснула руку Вирія.

— Вони… пам’ятають.
Один із Відбитків нахилив голову.
— Ми зберігаємо. Не прив’язуємось.
Його голос був майже м’яким. І від цього — ще страшнішим. І тоді… світло змінилось. Усі нитки між ними  спалахнули. І в центрі… з’явилось воно. Не тіло. Не людина. А присутність. АРБІТРАЖ 0. Світло не мало форми, але воно… дивилось. І від цього погляду ставало холодніше всередині.
Маркус тихо вдихнув.
— Центр.
Його голос прозвучав тихіше, ніж зазвичай. Наче навіть він не хотів привертати увагу цього… чогось.
Пауза.
І тоді всі вони — одночасно — заговорили.
— Ви нестабільні.
— Ви нелогічні.
— Ви неефективні.
І після короткої паузи:
— Ми — кращі.
Тиша впала різко. Важко. Наче її теж спроєктували.
Тео повільно кліпнув. Перевів погляд з одного на іншого.
— О, клас. Версії без багів.
Він витер залишки шоколаду з щоки і глянув на свого “двійника”.
— А де кнопка “повернути емоції”?
Жодної реакції.
Він криво усміхнувся.
— А, зрозуміло. Вирізали як непотрібний модуль.
Векс зробила крок вперед. Повільно. Впевнено.

— Ви — копії.
Проповідник перед нею ледь нахилив голову.
— Ми — оптимізація.
— Ви — порожні.
— Ми — чисті.
Вона усміхнулась. Холодно.
— Ви просто боїтесь відчувати.
Ерік стиснув щелепу.
— Ви не живете.
Охоронець навпроти нього відповів одразу:
— Ми не витрачаємо ресурси на зайве.
Ерік зробив крок ближче.
— Це називається бути людиною.
Тесса зробила крок до Писарів. Її очі бігали по формулах, по змінних, по зв’язках.
— Ви не розумієте… ви просто повторюєте.
Один із них підняв погляд.
— Ми переписуємо.
Пауза.
— Вас.
Її пальці ледь здригнулись. І в ту ж мить підлога спалахнула. Світлові мітки, на яких стояли герої, різко змінили колір. Червоний. Повітря різко стало гарячішим.
— Корекція відхилень.
Перший удар. Електрика вдарила точно під ноги.
Векс різко вигнулась, різко втягнувши повітря.
— ДІДЬКО!
Її коліна на секунду підкосились. Тео зігнувся, різко вчепившись у повітря, ніби це могло  допомогти.
— А-А-А… Окей! Це вже не так смішно!
Тесса здригнулась, майже впавши на одне коліно.
— Вони… б’ють по схемі…
— Вони коригують, — тихо сказав Маркус, хоча його голос теж трохи зламався на видиху.
Другий імпульс прийшов без попередження. Сильніший. Грубіший. Тіло Еріка різко напружилось, він стиснув зуби так, що щелепа хруснула.
— Тримаємось…!
Тео цього разу вже не жартував. Він зігнувся майже навпіл.
— Я… ненавиджу… їхню… оптимізацію…!
Векс схопилась за металеву поверхню поруч — і одразу відсмикнула руку, прошипівши.
— Не… торкайтесь… нічого…!
Лея різко здригнулась, але не відпустила руку Вирія.
— Я… не відпущу…
Її голос тремтів. Але пальці стискались ще сильніше.
Відбиток навпроти дивився спокійно.
— Це нелогічно.
Вирій повільно підняв голову. Його дихання було рване. Але погляд — чіткий.
— А мені байдуже.
Третій імпульс. Найсильніший. Він прийшов як хвиля. І цього разу вони всі зігнулись. Одночасно. Крик вирвався одразу з кількох горлянок.
Тесса впала на одне коліно, пальці вперлись у підлогу, тіло трясло.
— С-Стій… це… не просто… напруга…
Тео вже стояв, спертий на коліно, дихаючи важко.
— Якщо це “краща версія”… я залишаюсь дефектним…