98.14 — Агата

У штабі детективів стояла та особлива тиша, яка з’являється тільки тоді, коли люди раптом усвідомлюють: нитка, за яку вони тягнуть, веде значно глибше, ніж вони були готові.
Не просто глибше.
У минуле, яке вони думали, що вже пережили.
На великій дошці розслідування розходилися десятки червоних ниток. Вони тягнулися від фотографій, записів, старих схем лабораторій, уламків ампул, архівних протоколів і вирваних сторінок технічних журналів.
Кімната була напівтемною — тільки лампа над дошкою горіла яскравіше за інші. Її світло падало на нитки, і вони виглядали майже як судини, що живили цілу історію.
У самому центрі — стара фотографія. Тонка жінка з холодними очима і дивною, майже лагідною усмішкою. Вона стояла в стерильній лабораторії, а на її халаті виднівся маленький знак — G-Lab.
Маркус обережно торкнувся знімка пальцями, ніби боявся його пошкодити.
— Агата…
Його голос був тихий, майже шепіт.
Лея нахилилася ближче. Світло лампи торкнулося її обличчя, і на секунду здалося, що вона дивиться не на фото, а кудись крізь нього.
— Я думала, це легенда.
Вирій повільно похитав головою.
— Ні.
Він трохи помовчав, ніби підбирав слова.
— На жаль, не легенда.
Тесса стояла трохи осторонь, схрестивши руки. Вона довго дивилася на фото, ніби намагалася згадати щось, що колись уже відчувала.
— Вона була директоркою Лабораторії гастроклонів.
Ерік тихо свиснув.
— Тобто… ті самі клони, жива їжа, вся ця гастро-божевільня…
Вирій кивнув.
— Почалася з неї.
Ерік потер скроню.
— Чудово. Просто чудово. Мені подобається, коли історії починаються з геніїв. Вони завжди закінчуються вибухами.
Лея тихо сказала:
— Або пожежами.
Тесса глянула на неї.
— Чому пожежами?
Лея трохи знизала плечима.
— Інтуїція.
Ерік тихо буркнув:
— Інтуїція Леї — це завжди щось між пророчим видінням і поганим передчуттям.
— Дякую, Ерік, — сухо відповіла вона.
— Я ж сказав «між».
Кая, що сиділа на дивані, тихо хихикнула.
Лабораторія, яка не зникала.
Тесса взяла червону нитку і провела її від фотографії до іншої картинки — старого плану будівлі.
На плані були позначені лабораторні блоки, печі, камери інкубації, архіви.
— Це була не перша справа, де ми чули про цю лабораторію.
Вона прикріпила нову позначку.

— І не друга.
Ще одна нитка.
— І навіть не третя.
Ерік тихо буркнув:
— Вона з’являється частіше, ніж моя тітка на сімейних святах.
Лея не стримала усмішки.
— І що, твоя тітка теж створює живу їжу?
— Ні. Але її холодець поводиться підозріло.
Лум засміявся.
— Я тепер боюся холодцю.
Ерік серйозно кивнув.
— І правильно робиш.
У кімнаті на секунду стало трохи легше.
Але Вирій повернув усіх до серйозності.
— Лабораторія завжди з’являлася в матеріалах однаково.
Він відкрив старий планшет.
— Завжди покинута.
На екрані з’явилося фото. Порожні коридори. Тріщини в плитці. Інкубаційні камери.
— Завжди закрита.
Наступне фото. Заварені двері. Сліди старого зварювання.
— І завжди…
Новий файл.
— …з новими слідами активності.
Тиша знову повернулася. Навіть діти перестали шепотіти.
Лея тихо сказала:
— Я пам’ятаю той запах.
Ерік пирхнув.
— Ти про базилік?
— Ні.
Вона похитала головою.

— Про щось… штучне.
Вирій натиснув кілька клавіш.
Екран освітив кімнату зеленуватим світлом. На ньому з’явився запис. Проєкт: А.Ґ.А.Т.А.
Тесса нахилилася ближче.
— Алгоритмізація гастро-емоцій, — прочитала вона.
Її голос став повільнішим.
— Клонування смаку.
Ще рядок.
— Створення живої їжі як продовження свідомості.
Ерік підняв брови.
— Продовження свідомості… через піцу?
Тесса глянула на нього.
— Не смійся.
— Я намагаюся, — сказав він. — Але мозок протестує.
Вирій тихо пояснив:
— Агата вірила, що емоції можна відтворити хімічно.
Він збільшив схему.
— Через аромат. Через текстуру. Через баланс кислотності і цукру.
На екрані з’явилися формули Спіралі молекул. Лабораторні записи.
Лея прошепотіла:
— Чиста емоція…
Тесса кивнула.
— Без спогадів. Без контексту. Без особистості.
Ерік скривився.
— Тобто… кнопка «відчуй щастя»?
— Саме так, — сказав Вирій.
Лея тихо сказала:
— Це жахливо.

Вирій відповів так само тихо:
— І геніально.
Усі подивилися на нього.
Він зітхнув.
— Я не кажу, що це правильно. Я кажу — це працювало.
Маркус додав тихо:
— І саме тому це було небезпечно.
N-кухар
Ім’я з’явилося в матеріалах майже відразу.
N-кухар.
Тесса прикріпила ще одну фотографію до дошки. Чоловік у кухарському фартусі. Серйозне обличчя.
Темні кола під очима. Наче людина, яка не спала дуже довго.
Ерік нахилився ближче.
— Помічник Єнота.
Тесса тихо сказала:
— Не тільки.
Вирій відкрив інший файл. На екрані з’явилася стара лабораторна фотографія. Агата. І поруч — N-кухар. Вони стояли біля лабораторної печі. Не близько. Але й не відсторонено. Як люди, які працювали разом дуже довго.
Вирій сказав:
— Вони були колегами.
Лея уважно дивилася на фото.
— Більше, ніж просто випадкові партнери по проєкту.
Ерік нахилив голову.
— Роман?
Тесса одразу похитала головою.
— Ні.
Вона взяла іншу нитку і з’єднала фото N-кухаря з іншим ім’ям на дошці.
Архітектор.
— У Агати був роман тільки з ним.
Ерік тихо присвиснув.
— О. Тобто любовний трикутник?
— Ні, — сказала Тесса.
Вирій пояснив:
— N-кухар був її головним інженером кухні. Він створював структури смаку. Вона створювала алгоритм.
Ерік задумливо почухав підборіддя.
— Тобто він був руками.
— А вона — розумом, — сказав Вирій.
Лея тихо додала:
— І разом вони створили щось, що не мало існувати.
Ерік подивився на дошку.
— Мені не подобається, коли генії працюють у парі.
— Чому? — запитала Кая з дверей.
Ерік знизав плечима.
— Бо це завжди закінчується або революцією… або катастрофою.
Лум тихо сказав:
— А іноді і тим, і іншим.
Стара справа
Тесса торкнулася ще однієї нитки.
— Пам’ятаєте нашу першу справу, пов’язану з цією лабораторією?
Ерік застиг.
— О ні.
Лея усміхнулася.
— Так.
Маркус тихо сказав:
— Справа з живою піцою.
Кая широко відкрила очі.
— Ви серйозно?
Ерік підняв руки.
— Я не хочу про це говорити.
Лум нахилився вперед.