98.11 — Архітектор

Після тосту Маркуса в кімнаті на кілька секунд знову запала тиша.
Не важка. Не холодна. Скоріше — уважна.
Наче всі одночасно відчули, що карта на дошці наближається до чогось дуже важливого.
Червоні нитки тепер тягнулися в десятки напрямків.
Від старих справ.
Від фотографій.
Від схем лабораторій.
Від імен.
Деякі нитки перетиналися так щільно, що нагадували сплетіння нервів.
Але тепер вони почали сходитися в одну точку.
У верхньому правому куті дошки.
Там висіла фотографія. Зерниста. Стара. Ніби зроблена камерою спостереження.
На ній був чоловік.
Темний костюм.
Стіл.
Папери.
Але обличчя…
Обличчя залишалося в тіні.
Навмисно.
Наче людина, яка знімала фото, зробила все, щоб його не можна було впізнати.
Під фото було написано лише одне слово.
Архітектор.
Лампа тихо гуділа над столом.
Тео підняв планшет.
Його пальці швидко пробігли по екрану.
— Окей… Я нарешті знайшов збіг.
Векс сперлася плечем об стіну.
— Сподіваюся, це не черговий маніяк з кулінарним дипломом.
Тео тихо пирхнув.
— Ні.
Він показав на фото.
— Гірше.
Усі дивилися на нього.
Тео сказав:
— Він створив клонів.
Лум кліпнув.
— Всіх?
Тео похитав головою.
— Не буквально.
Він прокрутив файл.

— Але саме він розробив систему.
Вирій повільно підійшов ближче до дошки. Його очі затрималися на фотографії. Довше, ніж на інших доказах.
Тесса це помітила першою.
— Ти його знаєш.
Це не було питання.
Вирій не відповів одразу. Його пальці торкнулися краю столу.
Лея тихо сказала:
— Вирію…
Він повільно видихнув.
— Так.
Тиша стала глибшою.
Ерік схрестив руки.
— Наскільки добре?
Вирій дивився на фото.
— Достатньо.
Векс тихо сказала:
— Це дуже погано звучить.
Вирій ледь усміхнувся.
— Колись він не був таким.
Тео підняв голову.
— Що це означає?
Вирій кілька секунд мовчав.
Потім тихо сказав:
— Він був моїм наставником.
У кімнаті повисла пауза.
Кая тихо прошепотіла:
— Ого.
Лум теж широко відкрив очі.
— Тобто… ви дружили?
Вирій кивнув.
— У певному сенсі.

Його голос був рівний, але в ньому з’явилася дивна нотка.
— Коли мене створили… я не розумів світ.
Він ледь постукав пальцями по столу.
— Архітектор пояснював. Як працюють люди. Чому вони брешуть. Чому вони бояться. Чому вони відчувають.
Тео тихо сказав:
— Він навчав тебе?
— Так.
Вирій подивився на фотографію.
— І я довіряв йому.
Векс тихо буркнула:
— Звучить як початок дуже поганої історії.
Вирій ледь кивнув.
— Так і було.
Тесса повільно сказала:
— Коли ти зрозумів?
Пауза.
Вирій відповів тихо:
— Коли він почав говорити про Нуль.
Тео згадав схему.
— Нульовий Кодекс.
Вирій кивнув.
— Він називав це…
Він підняв очі.
— чистою правдою.
Ерік тихо сказав:
— Без емоцій. Без співчуття.
Вирій кивнув.
— Він вірив, що людство страждає через емпатію.
Векс скривилася.
— Я вже чула цю маячню.
Вирій тихо сказав:

— Для нього це не була маячня.
Лея уважно дивилася на нього.
Вирій продовжив:
— Він вважав, що якщо прибрати емоції… залишиться лише правда.
Тесса тихо сказала:
— Але це вже не люди.
— Саме.
Вирій подивився на неї.
— І саме тому я перестав з ним погоджуватися.
Він провів пальцем по нитці, що йшла від фото.
— Для нього я був доказом.
Тео насупився.
— Доказом чого?
— Що штучна істота може бути досконалою.
Вирій усміхнувся трохи сумно.
— Якщо позбутися людяності.
Лея тихо сказала:
— Але ти не позбувся.
Вирій подивився на неї.
І в його погляді було щось дуже тепле.
— Ні.
Ерік тихо кашлянув.
— Бо деякі люди… втрутилися.
Кая одразу повернула голову.
— Історія втечі?
Лум теж ожив.
— О, я люблю історії втечі.
Векс скептично зітхнула.
— Я підозрюю, що ця була дуже погано організована.
Ерік усміхнувся.
— Насправді навпаки.

Він кивнув на Лею.
— Все почалося з неї.
Лея трохи почервоніла.
— Ерік…
Він підняв руки.
— Що? Це правда.
Тесса зацікавлено схилила голову.
— Я цього не чула.
Ерік сперся на стіл.
— У лабораторії під маяком була команда. Дослідники. Інженери. І…
Він посміхнувся.
— лаборанти.
Векс примружилася.
— Ти був лаборантом?
Ерік невинно знизав плечима.
— Формально.
Тео засміявся.
— О боже. Ти був шпигуном.
Ерік підморгнув.
— Скажімо так… я працював там не зовсім заради науки.
Кая захоплено прошепотіла:
— Прихований агент!
Лум шанобливо сказав:
— Це дуже круто.
Лея тихо сказала:
— Я тоді працювала з емоційними моделями.
Вона опустила очі.
— І… стежила за станом Вирія.
Векс усміхнулася ледь помітно.
— Тобто доглядала.
Лея тихо кивнула.

— Він тоді ще… вчився бути собою.
Вирій тихо сказав:
— Вона була єдиною, хто говорив зі мною як з людиною.
У кімнаті стало тихо.
Лея зніяковіло усміхнулася.
— Я просто не вмію поводитися з кимось як з експериментом.
Ерік тихо додав:
— І саме вона першою зрозуміла, що Архітектор планує щось більше.
Тео насупився.
— Sweetpot?
— Саме.
Ерік кивнув.
— Коли вона показала це мені… ми зрозуміли, що треба тікати.
Кая тихо сказала:
— Ого…
Векс посміхнулася.
— Троє людей проти секретної лабораторії.
Ерік підняв палець.
— Формально нас було двоє.
Він кивнув на Вирія.
— Бо він ще не знав, що ми тікаємо.
Вирій тихо засміявся.
— Це правда.
Лея зітхнула.
— Найстрашніша ніч у моєму житті.
Тео нахилився вперед.
— Що сталося?
Ерік відповів:
— Ми відключили охорону на три хвилини. Відкрили сектор. І вивели його.
Лея тихо додала: