98.10 — Проєкт Леї

Після розмови про Нульовий Кодекс кімната ще довго залишалася наповненою тією дивною тишею, коли думки рухаються швидше за слова.
Червона нитка на дошці вже утворила складну карту.
Вона перетинала десятки справ, фотографій, схем, і тепер виглядала майже як нервова система — розгалужена, напружена, жива.
Але серед усіх цих ліній була одна, що виділялася. Вона йшла від Досьє Х… до старої фотографії маяка.
Тесса повільно провела по ній пальцем.
— Ця нитка вперто веде сюди.
На фото був старий кам’яний маяк.
Скелі.
Темне море.
Хмари, які виглядали так, ніби вони зависли над водою.
І підпис знизу:
Лабораторія L7.
Вирій довго дивився на зображення.
Його погляд був дивним — ніби людина дивиться не на фото, а на власну пам’ять.
Наче там, за цією картинкою, було значно більше.
Лея тихо запитала:
— Ти знаєш це місце?
Він відповів не одразу.
Його пальці легенько постукали по столу — звичка, яка з’являлася, коли мозок починав збирати пазл.
— Так.
Тиша знову згустилася.
Ерік нахилив голову.
— Ну… це не новина.
Він кивнув на фото.
— Ми всі знаємо це місце.
Векс сухо додала:
— Це ж та сама лабораторія під маяком.
Тео тихо буркнув:
— Та сама, де нашого аналітичного генія колись… зібрали.
Вирій ледь усміхнувся.
— Якщо говорити технічно.
Кая, яка сиділа на підлозі з олівцем, підняла голову.

— Це як стартова точка персонажа.
Ерік пирхнув.
— Ти колись зробиш із цього RPG.
— Вже зробила, — серйозно відповіла Кая.
Лум тихо сказав:
— Але питання не в маяку.
Він показав на нитку.
— Питання в тому, чому вона веде сюди.
Тесса повільно кивнула.
— Саме.
Вона повернулася до дошки.
— Ми були там. Ми все там перевірили. І все, що стосувалося серії L7, Лея стерла ще тоді.
Лея стояла поруч.
Вона дивилася на фото.
Її голос був тихий.
— Так.
Вона торкнулася нитки.
— Я стерла всі записи.
Тео підняв брову.
— Абсолютно всі?
Лея ледь усміхнулася.
— Майже.
Кілька секунд вони дивилися на неї.
Векс повільно сказала:
— О, це звучить як початок цікавої історії.
Лея зітхнула.
— Дані були знищені. Архіви очищені. Сервери перезаписані.
Вона торкнулася скроні.
— Але частина інформації… не зникла.
Ерік тихо запитав:
— Куди вона поділася?

Лея відповіла спокійно:
— У мене.
Тиша.
Тео кліпнув.
— Серйозно?
Лея кивнула.
— Коли я запускала процедуру стирання… система зробила резервний перенос. Не на диск. На носій.
Векс примружилася.
— На тебе.
Лея злегка посміхнулася.
— Виглядає так.
Кая захоплено сказала:
— Тобто в тебе в голові архів?
Лум серйозно додав:
— Найнебезпечніший USB у світі.
Ерік тихо засміявся.
— Я навіть не знаю, чи це жарт.
Вирій уважно дивився на Лею. Його голос був дуже спокійний.
— Ти ніколи не казала, скільки саме даних збереглося.
Лея трохи нахилила голову.
— Бо сама не знала.
Вона провела пальцем по краю столу.
— Але після сьогоднішнього…
Її погляд ковзнув по Досьє Х.
— Деякі речі почали… повертатися.
Кімната знову наповнилася тихим рухом.
Тео відкрив нове вікно на планшеті.
— Окей. Давайте згадаємо, що ми знаємо.
Він показав на фотографію маяка.

— Лабораторія під маяком. Старий дослідницький комплекс. Саме там створили Вирія.
Ерік додав:
— І саме там працював проєкт L7.
Векс схрестила руки.
— Проєкт Леї.
Лея тихо сказала:
— Так.
Усі подивилися на неї. Вона зробила ковток какао. Напій давно охолов. Але вона цього навіть не помітила.
— Це була модель прогнозування емоцій.
Її голос звучав спокійно, але в ньому з’явилася легка втома — як у людини, яка знову відкриває дуже стару історію.
— Система аналізувала поведінку людини. Стрес. Пам’ять. Мікрореакції.
Вона зробила невелику паузу.
— І могла передбачити момент, коли людині потрібна допомога.
Кая тихо сказала:
— Типу… як система підтримки?
Лея кивнула.
— Саме.
Тео задумливо потер підборіддя.
— Це звучить… дуже гуманно.
Векс тихо сказала:
— Занадто гуманно для тих людей, які потім це використовували.
Вирій спокійно додав:
— Амнезіуз адаптував модель.
Його голос став холоднішим.

— Для контролю.
Ерік тихо видихнув.
— Звичайно. Класика. Хороша технологія. Погана ідея.
Тесса підійшла до дошки. Вона взяла нову шпильку. І провела ще одну червону нитку.
Від Досьє Х.
До фотографії маяка.
Нитка натягнулася.
— Добрі інструменти.
Вона закріпила шпильку.
— Погані руки.
У цей момент Арі, яка весь цей час сиділа на плечі Вирія і розглядала карту, раптом потягнулася до нитки.
Її маленькі пальці намагалися її схопити.
— О!
Вирій обережно перехопив її руку.
— Ні, маленька досліднице.
Вона серйозно подивилася на нього.
— Та-та.
Ерік тихо сказав:
— Мені здається, вона хоче переписати нашу карту.
Векс відповіла:
— Можливо, у неї вийде краще.
Маркус весь цей час стояв біля столу. Він мовчки дивився на нитки. На карту. На фотографію маяка. Його погляд був уважний. Наче він оцінював не лише факти — а людей.
Векс дістала маленьку флягу. Тихо відкрутила кришку. Налила трохи віскі в металевий ковпачок. Простягнула йому.
— За добрі інструменти.
Маркус взяв ковпачок. Підняв його трохи вище. Подивився на всіх.
На Лею.
На Вирія.
На дітей.
І тихо сказав:
— За тих, хто їх не зламав.
Він зробив ковток.
А на дошці червона нитка між Досьє Х і старим маяком залишалася натягнутою — як нагадування про те, що деякі історії ніколи не зникають повністю.