98.9 — Нульовий Кодекс

Тремтіння нитки поступово зникло.
Спершу повільно.
Наче хтось невидимий обережно притримав її пальцями. Можливо, це був просто протяг. Можливо — втома очей.
Але після моменту з Досьє Х ніхто вже не дивився на цю карту як на звичайну дошку з доказами.
Тепер вона виглядала як механізм.
Складний.
Продуманий.
І дуже старий.
Лампа над столом тихо гуділа, іноді коротко потріскуючи — так, ніби теж брала участь у нараді.
Кава в чашках майже охолола.
Какао Леї залишило на краю столу темне кільце.
Поруч стояла маленька тарілка з печивом, половина якого вже була надгризена Каєю й Лумом — причому вони обидва вперто заперечували свою причетність.
А в центрі столу лежала папка Досьє Х — відкрита, ніби вона сама хотіла, щоб її читали.
Сторінки трохи вигнулися, наче дихали.

Кілька хвилин ніхто не говорив.
Лише Тео іноді клацав по планшету.
Клац.
Клац.
Клац.
Цей звук був майже гіпнотичний.
Векс повільно ходила вздовж дошки, дивлячись на карту, ніби намагалася запам’ятати кожну лінію.
Ерік сидів на краю столу, схрестивши руки.
Він дивився на нитки з виразом людини, яка щойно зрозуміла, що весь її життєвий детектив раптом став набагато більшим.
Маркус стояв трохи осторонь. Тихий. Нерухомий. Але його очі уважно ковзали по кожній схемі.
Лея сиділа біля чашки з какао, обійнявши її долонями, хоча напій давно охолов.
Тепло було не потрібне.
Просто так легше тримати себе в реальності.
Арі тихо бурмотіла щось на плечі Вирія.
— Ба… та… ба… та…
Вона явно проводила якусь серйозну філософську дискусію сама з собою.
Вирій м’яко погладжував її по спині. Потім повільно потягнувся до іншої папки.
Вона лежала трохи осторонь — тонша, але щільно заповнена схемами. Наче хтось спеціально поклав її так, щоб до неї дісталися не одразу.
Його пальці провели по обкладинці.
На ній був невеликий символ.

Коло.
З маленькою позначкою в центрі.
Вирій нахмурився.
— Хм.
Тео підняв голову.
— Що там?
Вирій кілька секунд мовчки дивився на символ.
Пальцем провів по колу.
— Мені це не подобається.
Ерік пирхнув.
— Якщо чесно, тут уже половина речей не подобається.
Векс зупинилася біля столу.
— Покажи.
Вирій відкрив папку.
Всередині була схема.
Не таблиця.
Не профіль.
Алгоритм.
Лінії.
Блоки.
Умовні переходи.
І великий напис зверху:
ZERO PROTOCOL
Тео різко нахилився ближче.
— Ой.
Ерік теж підійшов.
— Це виглядає… неприємно.
Векс примружилася.
— Алгоритм арбітражу?
Вирій кілька секунд мовчки дивився на схему. Його пальці ковзнули по одному з блоків. Потім він тихо сказав:

— Принцип дуже простий.
Усі подивилися на нього.
Він показав на верхню частину схеми.
— Перевірка.
Потім провів пальцем до наступного блоку.
— Порівняння з моделлю.
Ще нижче.
— Результат.
І нарешті до маленького символу кола.
— При відхиленні… нуль.
Тео різко підняв голову.
— Зачекай.
Він швидко відкрив нове вікно на планшеті. Його пальці забігали по екрану.
— Це ж…
Він зупинився.
— Це арбітражний протокол.
Векс схрестила руки.
— Поясни людською мовою.
Тео ковтнув повітря.
— У складних системах є модуль, який вирішує, що робити, якщо щось іде не за планом.
Він постукав по екрану.
— Це і є арбітраж.
Вирій тихо кивнув.
— Саме так.
Тео нахилився над схемою.
Його очі швидко бігали по блоках.
— І тут написано…
Він проковтнув слова.
— Арбітраж 0.
Тиша стала густішою.

Ерік повільно потер потилицю.
— Добре.
Він подивився на них.
— Я зараз поставлю дуже дурне питання.
Векс тихо сказала:
— Вперед.
Ерік кивнув на схему.
— Якщо ми не проходимо тест…
Він зробив паузу.
— Нас стирають?
Ніхто не відповів.
Навіть Тео.
Навіть Вирій.
Лише лампа тихо гуділа.
І десь у коридорі скрипнула підлога.
Наче будинок теж прислухався.
Лея дивилася на схему.
Її пальці повільно стиснули край столу.
— Це… не обов’язково буквальне стирання.
Її голос звучав обережно.
— Це може бути…
Вона не договорила.
Векс тихо закінчила:
— Видалення змінної.
Ерік похмуро всміхнувся.
— Тобто нас.
Маркус досі мовчав.
Він стояв трохи осторонь.
І дивився на схему так, ніби бачив щось знайоме.
Тео нервово провів рукою по волоссю.
— Але це абсурд.
— Людей не можна так просто…

Вирій тихо перебив:
— Для системи можна.
Тео замовк.
Лум тихо сказав:
— Це як… кнопка «перезапуск»?
Векс похитала головою.
— Ні.
Вона показала на коло.
— Це кнопка «видалити».
Кая, яка останні кілька хвилин тихо копирсалася під столом, раптом щось знайшла.
— О!
Усі мимоволі глянули вниз.
— Кая… — втомлено сказав Ерік. — Якщо ти там знайдеш ще одну секретну систему, я вже не здивуюсь.
Кая виповзла з-під столу.
У руках вона тримала старий олівець. Дерев’яний. Трохи погризений. Ймовірно, він лежав там роками.
— Дивіться!
Вона підняла його, як археологічну знахідку.
Лум одразу зацікавився.
— Він старий?
Кая гордо сказала:
— Дуже.
— Значить, історичний.
Векс тихо пробурмотіла:
— Прекрасно. У нас тепер археологія під столом.
Кая підійшла до дошки. Подивилася на схему. Потім на папір на столі. І раптом широко усміхнулася.
— Я зрозуміла!
Векс зітхнула.
— Це буде або геніально… або дуже дивно.
Кая опустилася на коліна біля столу.
І почала малювати на чистому аркуші.
Скрип.
Скрип.
Олівець залишав нерівну лінію.
Коло.
Просте коло.
Вона підняла папір.
— Нуль!
Лум нахилився.
— І?
Кая гордо сказала:
— Нуль — це коло!
У кімнаті стало тихо.
Тео кліпнув.
Ерік насупився.
Векс підняла брову.
Вирій повільно перевів погляд зі схеми… на намальоване коло.
І раптом завмер.
Тео теж дивився на папір. Потім на схему. Потім знову на папір.
— Стривай.
Лея тихо прошепотіла:
— Це…
Вона нахилилася ближче.
— Подивіться на структуру.