98.2 — Початкова нитка

Вітальня будинку детективів за останні двадцять хвилин перетворилася на щось середнє між штабом розслідування, імпровізованою лабораторією та дитячим ігровим майданчиком.
Стільці були трохи посунуті. На підлозі лежали кілька розгорнутих папок. Маркери перекочувалися по столу, як маленькі чорні торпеди, що час від часу падали на підлогу й тихо стукали об паркет.
У центрі кімнати стояла велика коркова дошка, а за нею — карта Гастроніма, приколота до стіни великими металевими кнопками.
На карті чорним маркером були підписані райони:
Молекулярна Зона 8.
Привидна Околиця.
Провулок Камамбера.
Сквер Прожареного Секрету.
Бульвар Неону.
Карта виглядала так, ніби її хтось не просто досліджував — а розбирав місто на частини, шар за шаром.
Фотографії злочинців були приколоті кнопками.
Під ними — короткі нотатки.
Дати.
Методи.
Мотиви.
І між усім цим — червоні нитки.
Їх було багато.
Дуже багато.
Вони перетинали карту в усіх напрямках, перепліталися, сходилися в точках, розходилися знову. Деякі утворювали щільні вузли, інші тягнулися тонкими лініями через половину міста.

Здалеку вся конструкція виглядала майже живою — наче судинна система Гастроніма, де кожна нитка була артерією, що веде до якоїсь таємниці.
Біля дошки стояли:
Тесса.
Ерік.
Векс.
Тео.
Вирій.
Лея.
І трохи осторонь — Маркус.
Його чорний плащ уже висів на спинці стільця, все ще злегка вологий від осіннього туману.
Під плащем на ньому був чорний гольф-світер, який щільно облягав плечі та руки. Тканина підкреслювала кожен рух м’язів, коли він схрещував руки або торкався дошки.
Він виглядав спокійно.
Але водночас було видно, що його тіло звикло до руху, до сили, до бою.
Навіть коли він просто стояв, у ньому відчувалася тиха, зібрана міць.
Перед ним на столі лежала товста папка документів і котушка червоної нитки, яку він приніс із собою.
У кімнаті пахло піцею, кавою і маркером.
На столі стояли три великі коробки.
На першій було написано:
«Пекельна Пепероні»
На другій:
«Чотири Сири Судного Дня»
На третій:
«Ананас? Ми ж не монстри»
Ця коробка стояла закрита.

Її не чіпав ніхто.
Навіть Альфа.
Альфа, до речі, лежав поруч зі столом, поклавши морду на лапи. Його очі були напівзаплющені, але кожні кілька секунд він косився на коробку з пепероні так, ніби розглядав можливість стратегічного нападу.
Іноді він тихо зітхав.
Наче обдумував план.
Тесса стояла перед дошкою.
Руки схрещені.
Погляд уважний.
Вона дивилася на карту так, ніби намагалася почути, що вона намагається сказати.
Поруч стояв Ерік, тримаючи маркер.
Він іноді проводив пальцем по нитках, перевіряючи напрямки зв’язків.
— Якщо потягнути ось тут… — задумливо сказав він, трохи відхиляючись назад. — Лінія веде не в Камамбер, а в Неон.
— Саме так, — тихо відповіла Тесса.
Векс сиділа на краю столу і жувала шматок пепероні.
Тео стояв біля неї з планшетом.
Вирій тримав у руках тонкий лазерний указник і час від часу підсвічував окремі точки на карті.
Лея стояла трохи позаду.
Вона дивилася не тільки на карту — а й на людей біля неї.
Маркус мовчки спостерігав.
Тиша в кімнаті була зосереджена.
Першою заговорила Тесса.
Вона повільно провела пальцем по нитці, яка йшла від однієї фотографії до іншої.
— Після нашої останньої зустрічі стало зрозуміло одне.
Вона на секунду зупинилася.

Її погляд ковзнув по фотографіях.
— У всьому цьому є хтось головний.
Ерік кивнув.
— Хтось, хто стоїть над усіма цими історіями.
Векс проковтнула шматок піци.
— І хто має занадто багато грошей, щоб це фінансувати.
Тео торкнувся планшета.
На екрані з’явилася схема.
— І занадто багато доступу до цифрових систем.
Вирій підсвітив одну з точок на карті.
— І технологій.
Лея тихо додала:
— І терпіння.
Усі на секунду замовкли.
Маркус нарешті заговорив.
Його голос був спокійний.
Глибокий.
— Ви всі відчули це.
Він підійшов ближче до дошки.
— Коли ми зустрілися востаннє… стало ясно: історія з клонами детективів і клонами дітей не була окремим експериментом.
Він поклав руку на край дошки.
Його пальці повільно провели по корку.
— Це була частина більшого задуму.
Ерік провів червону нитку між двома фотографіями.
— А потім почалися інші справи.
Він постукав маркером по фото.
— Гастрономічні злочини.
Векс додала:
— Дивні медичні втручання.
Тео:

— Маніпуляції з інформацією.
Вирій:
— Підроблені цифрові сліди.
Лея тихо сказала:
— І сценарії.
Усі подивилися на неї.
Вона дивилася на нитки.
— Справи, які виглядали так, ніби їх хтось ставив.
Маркус кивнув.
— Саме так.
У цей момент із іншого кінця кімнати пролунав радісний вигук.
Кая розбіглася і стрибнула на великий пуф посеред кімнати.
— Це штаб супергероїв!
Пуф трохи просів.
Лум негайно підбіг і почав аплодувати.
— Урааа!
— Я командир! — заявила Кая.
— А я генерал! — вигукнув Лум.
Альфа підскочив, вирішивши, що це нова гра.
І почав бігати колами навколо пуфа.
Лум засміявся.
— Альфа — наш дракон!
— Ні! — заперечила Кая. — Він охоронець бази!
Альфа гавкнув.
Наче погодився.
У цей момент маленька Арі впевнено потопала через кімнату.
Їй був рік і шість місяців, але вона рухалася з таким серйозним виразом обличчя, ніби виконувала дуже важливу дипломатичну місію.
Вона підійшла до Вирія.
Схопила його за штанину.