97.3 — Підозрюються всі, включно з собакою

Якщо в дворі зібралась група детективів без пам’яті, але з характером, — хтось обов’язково буде підозрюваним.

Навіть якщо він пухнастий.
Особливо якщо пухнастий.

Почали з простого.

Тобто з того, що мало бути простим, але традиційно пішло не за планом.

Повітря у дворі було дивно чистим. Не ранковим — радше випраним. Сонце світило так, ніби його хтось щойно перезавантажив разом із небом. Листя на деревах не шелестіло — воно мовчало, наче теж слухало.

Векс потерла скроні, зробила крок уперед і оглянула всіх так, ніби зараз оголосить кастинг у дуже поганій виставі.
— Добре, — сказала вона рівним голосом, у якому вже ховалась загроза. — Перевіряємо все. Магію. Пристрої. Тимчасові аномалії. Часові шви. Реальність — на тріщини. Себе — на адекватність.

— З останнього починати? — пробурмотів Тео, але відійшов убік, щоб не потрапити під перший погляд.

Вирій, який уже сидів на краю столу, звісив ноги й трохи похитувався, наче це не розслідування, а перерва між катастрофами.
— Почнемо з магії, — мовив він і замовк.

Замовк так, що всі чекали продовження секунд п’ять.

— Ну? — не витримав Ерік.

Вирій нахилив голову набік, ніби слухав не їх, а щось глибше — внутрішній архів, сховище пам’яті, яке не мало б працювати.
— У наших хроніках магії як такої немає, — сказав він нарешті. — Вона не фіксується. Не залишає слідів. Не реагує.

— Тобто? — Ерік насупився сильніше, ніж дозволяла логіка.

— Тобто якщо це магія, — Вирій підвів очі, — то вона або чужа, або дуже стара, або…

Він зупинився.

— Або дуже нахабна, — підхопила Векс. — Така, що навіть не вважає за потрібне ховатись.

Вона зробила позначку в повітрі — жестом, ніби тримала невидимий блокнот.
— Записуємо: класична магія — малоймовірно. Нахабство — підтверджено.

Лея тим часом уже рухалась вздовж стін. Вона торкалась віконних рам, дверних косяків, кам’яних плит — пальцями, повільно, уважно, зосереджено, наче читала шрифт Брайля світу.

Вона зупинилась біля старої тріщини в стіні, затримала на ній долоню.
— Немає розривів, — сказала вона. — Немає холодних зон. Немає відлуння.

Вона заплющила очі.
— Час не «тече». Він… — Лея стиснула пальці, шукаючи точне слово. — Він обнуляється.

— Як телефон без резервної копії, — буркнув Тео, який стояв поруч і пильно дивився на її руку, ніби боявся, що стіна вкусить.

— Саме так, — кивнула Лея. — Але хтось щоранку натискає кнопку.

— І робить це з дивовижною регулярністю, — додав Вирій. — Без збоїв. Без помилок.

— Пристрої? — обережно спитала Тесса, і в її голосі була тривога, замішана на дивному теплі. Вона дивилась не на речі — на людей.

Ерік уже влаштував справжній обшук себе самого. Він витягнув телефон, глянув на нього, потім на годинник, потім ще раз на телефон.
— Усе звичайне. Ніяких маячків. Ніяких таймерів. Навіть будильник не спрацював.

Він фиркнув.
— А це вже підозріло. Будильник ніколи не підводив. Я — так. Він — ні.
— Отже, — Векс розвела руками, — техніка — ні. Магія — ні. Час — поводиться як ображена кішка.

Вона повільно опустила погляд униз.
— Залишається…

Альфа.

Собака сидів рівно посеред двору.
Прямо.
Нерухомо.

З виразом морди «я нічого не зробив, але ви все одно винні».

— Він дивиться на нас, — пошепки сказав Тео. — Як на ідіотів.

— Бо ми і є, — спокійно відповіла Векс. — Альфа, крок уперед.

Альфа не поворухнувся.

— Сидіти, — сказала Векс.

Альфа сів. Ще рівніше.

— Він слухається, — тихо мовила Тесса. — Це вже щось.

— Або частина змови, — похмуро додав Лум, не зводячи з нього очей.

Альфа повільно повернув голову й подивився на Лума.
Погляд був настільки осудливим, що стало ясно: він все зрозумів.
І засудив.

— У нього є алібі? — спитала Векс.

— Він був із нами весь ранок, — озвалась Лея. — І… — вона нахилилась ближче. — Він пам’ятає більше, ніж ми.

— Це не аргумент на користь, — Тео нервово хмикнув.

І тут Альфа підвівся.

Повільно.
Демонстративно.

Підійшов до столу.
Поклав на нього записку.

Ту саму.

Слово в слово.
Навіть пляма від кави — та сама.
Тиша впала миттєво.

Так глибоко, що навіть діти на мить перестали рухатись.

— Добре, — дуже повільно сказала Векс. — Це або геніально, або…

Вона подивилась на собаку.
— Ти офіційно виключений.

Альфа гордо вильнув хвостом і сів.
Справу закрито.