95.7 — Кухня, яка плаче моцарелою

Коли піца нарешті дісталася до духовки, кімната наповнилася ніжним теплим сяйвом, яке огортало кожен стіл, стіни та навіть Альфу, що гордовито лежав поруч. Пахло випічкою, розплавленим сиром і… магією, такою тихою, що здавалося, сама кухня затамувала подих. Повітря тремтіло від очікування, немов світ сам затримав подих, щоб спостерігати за фінальним дійством.

Тут же, на маленькому стільчику біля столу, стояла Арі. Її очі широко розкриті, щічки рум’яні, а маленькі ручки тягнулися вперед. Вона голосно і впевнено видала свій однозначний вердикт:

— Пі… па!

Лум і Кая миттєво підбігли ближче, перетворюючи кухню на маленький коридор радості. Лум підняв свою ложечку над головою як священний жезл:

— Вона готова! — вигукнув він, а Кая підстрибувала на пальцях і розмахувала руками: — Духи бачать! Вони дуже раді!

Інша дитина, Лум, ледве стримував сміх, коли маленький шматочок тіста від стрибка Лумової ложечки несподівано покотився по підлозі, а Кая швидко його підняла, регочучи:

— Схопила! Ніхто не ображає мою піцу!

В цей момент легкий сріблястий туман, що лагідно кружляв над столом, почав ущільнюватися. З нього проступив знайомий привид Ґастóна. Його очі світилися ніжним теплом, а усмішка розкривала кухарські таємниці, які він збирав усе життя.

— Месьє Альфред… ви всі… створили смак моєї мрії… — прошепотів він. Його голос трохи тремтів, немов приємна дрож у животику від найсолодшої справи, яку можна собі уявити.

Всі завмерли. Навіть тісто на столі здавалось, ніби зависло в повітрі, в очікуванні кульмінації. Піца випромінювала тепле світло, яке танцювало на стінах, створюючи крихітні золотисті тіні, що мерехтіли разом із сміхом дітей.
Арі простягла маленьку ручку вперед і, з властивим дитячим серйозним виразом, сказала:

— Поки!

Привид нахилився і ніжним сяйвом торкнувся її голівки. Дотик був легким, як теплий вітер, що обіймає літо, і відчувався як найніжніший обійм. Арі здригнулася від несподіванки, але усміхнулася, розуміючи, що все завершено. Її маленькі очі заблищали від щастя і хвилювання.

Привид Ґастóна повільно піднімався в повітрі, немов легка хмара, що відпускає все земне. Його силует став прозорішим, і сріблясте світло, що його огортало, розсіялося по кімнаті, м’яко танцюючи на стінах і стелі. Він подивився на всіх присутніх — на дітей, що спостерігали за цим дивом із широко розплющеними очима, на дорослих, які трималися один за одного, і на маленького Альфу, що гордовито лежав під столом.

Ґастóн усміхнувся ще раз, ця посмішка була теплою, повною задоволенням і вдячністю. Легкий подих сяйва пройшовся по кухні, немов лагідний вітерець, що оберігає все живе. Потім він повільно, майже танцюючи, зник із поля зору, залишаючи за собою тільки тиху сріблясту тінь, що швидко розчинилася серед золотистого світла.

Кімната залишилася наповненою ніжною магією його присутності, але тепер вже тихою, спокійною, як після завершеного свята. Все його завдання було виконане — піца приготовлена, серця наповнені радістю, сміх лунав по кухні, а теплий дух спільної пригоди залишався серед них, немов невидима нитка, що з’єднує усіх разом.

На столі залишився маленький аркуш паперу. Він виглядав крихким і трохи тремтів, мов сам відчував радість завершення. Це був рецепт — почерк трохи хиткий, але кожна літера світилася від спогадів привида і теплої кухонної магії. Лум нахилився, обережно підняв його і показав Каї:

— Дивись! Тепер ми знаємо секрет Ґастóна!

Кая, завмерши від хвилювання, обережно доторкнулася до паперу пальчиком:

— Треба буде повторити… але тільки після сну! — сміялася вона, і сміх луною розлився по кімнаті, змішуючись із запахами випічки.

Векс підійшла до Тео, притискаючи його плече до свого:

— Тобі не здається, що це найсолодший момент нашої пригоди?

Тео посміхнувся, розпустивши руки навколо її талії:

— Найсолодший… і найсмачніший! — додав він, поки їхні очі зустрічалися у ніжному погляді. Їхні щічки ледь торкалися, і відчуття тепла розповсюджувалося на всю кухню.

Арі, все ще тримаючи кулачок напоготові, знову вигукнула:

— Пі-ца!
Альфа урочисто ліг поруч зі столом, гарно розташувавшись, ніби охороняючи маленький аркуш як священний скарб. Його хвіст повільно хитався, і тихо пройкав:

— Гав…

Тесса, сміючись, притиснула руку до Еріка:

— Хай живе кухня, яка плаче моцарелою!

Ерік відповів усмішкою, ніжно притискаючи її коліно до свого, і разом вони спостерігали, як решта дітей оббігає стіл, сміючись і роздивляючись свій «скарбний» рецепт. Повітря було наповнене щастям, магією і трішки хаотичним веселим шумом, який підкреслював, що кожен момент тут був важливий і неповторний.

Ґастóнова кухня ще довго зберігала відгомін тепла: ароматів випічки, сміху дітей і тихого магічного світла, що ще мерехтіло в куточках кімнати. Кожен ковток повітря був наповнений задоволенням — від дітей, що раділи кожному шматочку піци, до дорослих, які ніжно обіймалися, підморгували один одному і тихо сміялися. Кожен відчував, що цей ритуал став більше ніж просто випічкою — він об’єднав серця і залишив теплий слід у пам’яті всіх присутніх.