95.5 — Таємниця останнього рецепту

Темрява на кухні тремтіла легким сріблястим дрижанням, немов невидимий диригент проводив пальцями по келихах із повітрям. Лея інстинктивно стисла руку Вирія, відчуваючи, як його тепло передається їй крізь пальці. Він у відповідь притиснув її сильніше, і обидва відчули маленький спалах спокою серед напруженого очікування.

Альфа сів у центрі кухні, хвіст трубою, майже з театральним пафосом. Діти затихли так несподівано, що здавалося — навіть макарони на столі затрималися в повітрі, очікуючи на те, що зараз станеться.

Раптом повітря перед ними загусло, наче кухня сама перетворилась на сцену магічного шоу. З серпанку поволі виплив Ґастóн — у своєму фартусі, з шефським капелюхом, з виразом обличчя «я зараз скажу щось грандіозне, і вам краще це оцінити».

Він підняв руки, розкинувши їх у позі Мессії кухні:

— Месьє… мадами… і дрібні янголята гастрономії… час поговорити відверто.

Тео тихо прошепотів Векс, тримаючи її за плече:

— Звучить як початок проповіді…
— А звучить як кінець нашого терпіння, — відповіла вона, стримуючи сміх, але не приховуючи цікавості.

Ґастóн зітхнув так драматично, що кімната на кілька градусів стала похмурішою:

— Я… не можу піти.

Тиша нависла, навіть макарони здавалися застиглими на тарілках.

Вирій нахилив голову, обережно:

— Піти… в сенсі?

— У Світло! У Спокій! У Велику Кулінарну Нірвану! — пролунав гучний голос привида, рука кинувши до серця. — Я застряг… між світами.
— Через макарони? — здивувалася Кая, нахиляючись вперед.
— Ні, мала мадам. Через… незавершеність.

Лея тихо спитала, ковзаючи поглядом по столу:

— Що саме ти не встиг зробити?

Привид вигнув брову, зробив драматичну паузу, наче готуючи зал для кульмінації:

— Я… не завершив…
величний…
родинний…
рецепт…

Він розвернувся навколо, світло падаючи знизу, підсвічуючи його наче на сцені театру духів.

— Піци, яка має назву… «Сльоза Прадіда на Левітації»!

Діти хором вигукнули:

— Ніііі!
— Урааа!
— Ам! — промовила Арі, що означало «Мені норм, давайте дві порції».

Тесса закотила очі:

— Тільки скажи, що без анчоусів. Я не переживу привидських анчоусів.
— Анчоуси — це блюзнірство, мадам! — образився Ґастóн. — Мій рід ніколи не опускався до консервованих почвар.

Векс, схрестивши руки:

— То що нам потрібно для цієї… гастросутності?

Ґастóн театрально виставив долоню вперед і почав відраховувати пальцями:

— По-перше! Тісто на трьох видах борошна: банановому… кукурудзяному… і духовному.

Лум підняв брову:

— Духовне — це яке?
— Звичайне (пшеничне), — відповів Ґастóн. — Просто назва красива.

Тесса хмикнула:

— От бачиш? Навіть привиди роблять маркетинг.

— По-друге! Соус із томатів, які треба… — він зробив паузу, піднімаючи вказівний палець — потримати під місячним світлом!
— Скільки? — запитав Ерік.
— Щонайменше п’ять хвилин. Шість — якщо ви романтично налаштовані.

Лея тихо штовхнула Вирія плечем:
— Ми візьмемо шість.
Ґастóн усміхнувся:

— Звісно.

— Далі! — продовжив він, обертаючись, як телеведучий. — Сир. Моцарела. Бринза. І… — він уповільнив рухи, щоб підкреслити драматизм — щіпка… емоційності.

Тео скептично підняв брову:

— Як це виміряти?
— Відчуттям! — урочисто оголосив привид. — Коли кладеш сир, треба подумати про щось глибоке, емоційне.
— Моя зарплата? — припустила Тесса.
— Чудово підійде, мадам.

Діти захихикали від цього курйозного поєднання серйозності і абсурду.

— Тепер топінги! — оголосив Ґастóн, кружляючи навколо столу. — Карамелізована груша!
— Це смачно, — погодився Лум.
— Огірок, нарізаний у формі серця!
— Дивно… — пробурмотіла Кая.
— Дві оливки, що колись мають закохатися!
— Гіпердивно, — додала Векс, сміючись.

Ґастóн повернувся до дітей з надприродною серйозністю:

— І нарешті… головний інгредієнт.

— О ні… — прошепотів Вирій.
— Так, — сказав привид, піднімаючи перст. — Сльоза прадіда.

Усі затихли.

Арі підійшла ближче, піднявши лапку до уявної сльози, і впевнено сказала:

— Во-во.

Ґастóн образився так голосно, що повітря почало тремтіти:

— НЕ ВОДА! Це символ чистоти роду! Метафізична есенція кухонної мудрості!

Арі знову повторила, твердо:

— Во-во.

Векс схопилася, щоб не розсміятися. Ерік обійняв Тессу: