94.17 — Кадри, яких не було

Після пригод у підвалі телецентру детективи нарешті мали трохи часу привести себе в порядок. Душі дзюркотіли, наповнюючи квартиру запахом мила, шампуню та свіжої води. На обличчях з’являлися маски, патчі під очі, креми — усі ті дрібниці, що робили їх трохи менш виснаженими і трохи більш живими.

Вирій, який завжди знаходив час для маленьких ритуалів, допомагав Альфі митися. Шампунь спінювався густо, а Альфа, нахиляючи голову, дозволяв, щоб Вирій акуратно помив його шерсть.

— Тепер ти пахнеш як свіжа соснова лісова ранкова прохолода, — посміхаючись, сказав Вирій, витираючи тварину рушником.

Альфа тихо бурмотів, неначе погоджуючись, і махав хвостом, задоволений увагою.

— Ммм, шерсть така м’яка! — сміялася Тесса, погладжуючи його спину. — Тепер ти готовий до сніданку… і до пригод!

Поки дорослі приводили себе до ладу, кухня наповнилася ароматами справжнього свята. Векс і Тео разом робили піцу: папероні для дорослих і гавайську для тих, хто любив суміш солодкого та солоного. Поряд лежала дитяча «кулінарна катастрофа» — піца Арі, Лума і Каї, трохи обвуглена по краях, але неймовірно весела, зі шматочками шоколаду, полуниці і зеленого горошку.

— Альфо, хочеш допомогти? — запитала Векс, простягаючи йому маленьку мисочку з начинкою.

— Гав! — відповів він, з радістю пхнувши носа у миску, а потім акуратно відклацав маленький шматочок у рота.

— За допомогу — смаколики! — підморгнула Тесса.

Векс уже готувала каву: американо для Еріка, еспресо для Вирія, лате з карамельним сиропом для Леї, капучіно з збитими вершками і корицею для себе, мокачіно з ванільним сиропом і ягідним пюре для Тео, а для Тесси приготувала ніжне лате з медом і шоколадними крихтами, щоби підсолодити ранок і додати тепла після всього хаосу, що пережили.

Лея, натомість, приготувала дитячий напій для Арі — ніжне яблучне пюре з водою і трохи грудного молока, щоб малеча могла пити безпечний, але смачний коктейль.

Тесса з Векс робили молочні коктейлі для Лума і Кая: банан, полуниця, трохи шоколаду, вершки і шматочки манго — усе, що могло додати сонячного настрою. Паралельно вони випікали бельгійські вафлі, які пахли маслом і ваніллю, і вже чекали на тарілках з фруктами та сиропом.

Ніч минула тихо і спокійно: няня подбала, щоб діти виспалися. Коли вони прокинулися, дорослі ще допрацьовували над аналізом Кадра-6, а маленькі герої насолоджувалися світом уранці, не поспішаючи. Через це сьогодні сніданок вийшов пізнім, спокійним, як після великої пригоди.

Лея годувала Арі ложечкою, обережно, бо та смоктала яблучне пюре й щебетала короткими вигуками:

— Ба! Ба! — махала ручками, сміючись.

Лум і Кая заливали молочні коктейлі через трубочки, і кожен ковток супроводжувався веселим хихотінням. Вафлі з ананасами летіли прямо в рот — трохи хаотично, трохи весело, трохи липко, але щиро.

Дорослі ж насолоджувалися піцою і кавою. Векс нахилилася над мокачіно, додала трішки шоколадного сиропу, розмазала його по збитих вершках і похвалила себе:

— Ідеальна пропорція солодкого та гіркого. Ерік, спробуй.

Ерік взяв шматок папероні, посміхнувся, відчувши тепло дому та радість компанії:

— Після всього, що сталося… це найкраща піца у світі.

Тесса, потягнувши ароматне лате, яке Векс приготувала спеціально для неї, кивнула:

— І найкращі вафлі теж, згодні?

— Точно, — усміхнулася Векс, піднімаючи власну чашку. — І кава теж на висоті.

Поки вони снідали, Ерік несподівано дістав камеру:

— А що як ми зафіксуємо це на відео? — запропонував він, прилаштовуючи об’єктив так, щоб охопити всіх.

Діти реготали, плескали по столу, махали ложечками і трубочками, а дорослі сміялися, потягували каву і обіймали одне одного, створюючи відчуття ідеальної ранкової гармонії.

Лум, заповзаючи на коліна до Векс, крикнув:

— Ми сміялися! Ми всі!

— Та, — додала Арі, махаючи ручками й спльовуючи трохи пюре в бік вафель. — Ба! Ба!

Альфа тихо муркотів, обнюхуючи вафлі і час від часу намагаючись злизати маленький шматочок шоколаду, поки Тесса м’яко відганяла його долонею.

Екран камери зафіксував цей хаос і щастя, і раптом на ньому з’явився останній напис від системи:

“Дякую за урок. Сміх = свобода. Кадр-6.”
У кімнаті повисла тиша на кілька секунд — щось між здивуванням і захопленням. Потім сміх вибухнув ще сильніше, об’єднуючи всіх: дорослих, дітей і навіть Альфу, який, виляючи хвостом, обнюхував вафлі.

Це був момент, коли їхня пригода офіційно перетворилася на домашню історію, яку вони всі могли розповісти, сміятися і зберегти у пам’яті — кадри, яких не було в жодному сценарії, крім їхнього власного життя.