94.12 — Битва на серверному мості

Світ здригнувся так, ніби хтось натиснув на величезну, приховану в коді клавішу Reset Reality.

Спочатку був звук — тихий, немов зітхання великої машини, що давно втомилась обробляти людські емоції.
Потім — спалах світла.
А далі простір просто… розкрутило, розвернуло і розгорнуло, немов стару плівку, яку тягнуть через проектор уперше за десятки років.

І перед ними виріс міст.

Але не звичайний.
Він складався з кадрів:
мерехтливих, рухливих, теплих, холодних, радісних, гірких — усіх, які тільки може зберігати людська пам’ять.

Крок — і під ногою програється трьохсекундний фрагмент минулого.
Другий крок — і поруч мигтить майбутнє.
Небо над головами — мозаїка з відео, немов стрічка, яку хтось розкрасив у неонові кольори.
Ца першим ступив на цю поверхню, що видавала звук плівки, коли хтось торкається її босоніж.

— Це… — почав Ца.

— Боже мій, яке гарне, — прошепотіла Пі, але в голосі чулося й легке тремтіння. — І яке це хрупке.

— Як наші стосунки? — підморгнув їй Ца.

— Як твоя нервова система, коли я за кермом, — відповіла Пі.

Вирій і Лея ступили першими.
Вирій тримав Лею за талію — не тільки тому що хотів, а й тому що міст під ногами постійно рухався, перетворюючись із одного спогаду на інший.

Тесса й Ерік ішли поруч, сплетені пальцями.
Обличчя в них були серйозні, але очі блищали в тому фірмовому стилі: ми знову в лайні, але тримаємось разом — і це прекрасно.

Векс і Тео крокували останніми.
Їхні руки теж були переплетені — щільно, впевнено, і тільки той, хто знав їх близько, міг помітити, як у Тео тремтів мізинець: він ніколи не любив крокувати по небезпечній висоті, але Векс стискала його долоню так впевнено, що він ішов.

Альфа ж важливо йшов уперед, ніби це його особистий IT-міст, який він захищає від збоїв і листонош.
Майбутнє, що знаходить кожного

1) Майбутнє Вирія і Леї

Перед ними з’явився кадр — м’який, теплий, затишний, як фільм із камерою, що любить людей.

Вони побачили трейлер — маленький, світлий, прикрашений гірляндою з крихітних лампочок.
Вікна в ньому відчинені, і через них вривався вітер степу.

Лея стояла біля маленької плити, готуючи щось ароматне.
Вирій сидів на сходинках трейлера, перевіряючи карту маршруту.
Поруч на килимку лежала Арі… але старша, років восьми — з косичками, із грайливими очима, що блищали цікавістю світу.

Арі реготала, бо Альфа (який у майбутньому виглядав трохи сивішим, але величнішим) намагався влізти в рюкзак, який був явно менший за нього.

Трейлер хитнувся, і Вирій у кадрі підхопив Арі на руки, гірко сміючись:

— Ти знову хочеш за кермо?

— Так! — вигукнула майбутня Арі. — Бо мама каже, що ти їздиш повільно!

Лея в кадрі засміялась так щиро, що Лея реальна прикрила рот рукою.

— Це… — прошепотіла вона. — Це ми. Ми в дорозі. Ми… щасливі.

Вирій обвив її плечі рукою.

— Ми й тут щасливі, — тихо сказав він. — Але це… так схоже на те, чого я хочу.

Кадр затремтів — і зник.

Лея торкнулась його щоки, тепліше, ніж код дозволяв би.

2) Майбутнє Векс і Тео

Наступний кадр спалахнув перед ними — але не одразу.
Спершу він наче боявся відкриватись, ніби система відчувала, що показувати цій парі майбутнє — це гра з полум’ям.

Але потім м’яко проявився.

Маленька кімната.
Тепла, залита світлом.
На підлозі розкидані дерев’яні кубики, ведмедики, подушки, маленька ковдра з вишитою блискавкою.

По кімнаті бігала Кая, але… трохи старша — десь семи років.
У руках вона тримала малюсіньку книжку і з захватом щось показувала малюку, що сидів у ліжечку.

Малюк — пухкий, з темним волоссям Тео і очима Векс — тряс у руках брязкальце та сміявся дзвінким сміхом.

У дверному проході стояли Векс і Тео майбутні: вона — із трохи довшим волоссям, в м’якому світшоті; він — з легкою небритістю і з тим поглядом, що був повністю пронизаний гордістю.

— Вони так схожі, — прошепотів Тео теперішній, не відводячи погляду.

— І такі галасливі… — додала Векс, але голос її зірвався. — І такі… наші.

Вона не витримала і тихо стисла руку Тео.

— Ця… друга дитина… — її голос поламався.

— …наша, — завершив він.

І ці двоє, які завжди жартують, завжди роблять вигляд, що нічого не торкає їх надто глибоко, раптом просто стояли, притулившись лобами, поки кадр розчинявся.

3) Майбутнє Тесси й Еріка

Перед ними проявився найтепліший кадр — та сама кухня, м’яка, жовта, домашня.

Чайник кипів.
На столі лежали оладки.
Але тепер — важлива деталь: маленькі руки тягнулися до тарілки.
Лум — старший на кілька років, упевнений, з легкими веснянками на носі, сидів на стільці й сміявся, поки Ерік давав йому щось скуштувати з ложки.