94.10 — Кая та Лум: малі агенти великих мемів

У той час, коли дорослі десь у глибинах серверних тунелів билися з хмарними болотами, піксельними пастками й глюкованими дверима, діти… теж намагалися бути серйозними.

Точніше — робили вигляд, що сидять тихо.
І це був дуже поганий акторський перформанс.

Кая сиділа на підлозі, вкрившись пледом, ніби вона хакер у секретному штабі.
Лум — поруч, з ліхтариком, який світив тільки на його носок, але виглядав важливо.
Планшет миготів перед ними — старий, покоцаний, з кутом, склеєним пластирем.

А в реальності, в підвалі старого телецентру, справжній Альфа ходив по кімнаті з дорослими і гарчав на проводи, наче в них сидів цифровий гном.

Але тут, у дитячому вимірі…
…коли екран загорівся фіолетовим…
з’явився мем-Альфа.
Піксельний.
З барабанами за спиною.
І з хвостом, що світився бітами.

― Це… новий рівень поштової служби? ― припустила Кая.

― Це пастка, ― урочисто сказав Лум, роблячи голос на пів тону нижчий, щоб звучати солідніше.
Він це казав завжди, коли щось виглядало занадто цікаво.

― Пастка? — Кая спалахнула. — Тоді тим більше треба натискати!

І хрясь — вона влупила по значку до того, як Лум устиг хоч щось сказати.

Планшет коротко хрипнув.
Блимнув.
Видав звук схожий на «мяу-бум-пік».

Екран мигнув.

Потім став кольоровим.

Потім дуже кольоровим.

Потім занадто кольоровим.

А потім вони провалилися всередину. Не буквально, але картинка підскочила, екран розтягнувся, світ засвистів — і 

Кая з Лумом опинилися в…

…мемосвіті.

Світ складався з:

— танцюючих котів на веселкових хвостах,

— кексів, що літали за анімаційною фізикою 2007 року,

— жаб, які миготіли текстом “deal with it”,

— квадратних хмар, що показували рекламу нічних чіпсів,

— і піксельних бабусь, які кидалися печивом із блискітками.

А десь збоку, на високому пагорбі, миготів напис:

“WELCOME TO MEMECORE v2.1”

Лум застиг.

Кая майже задихнулася від захвату.

Мем-Альфа… почав пританцьовувати, бо музика була занадто заводною і почав крутити хвіст у ритм музики — такий химерний мікс техно і «Ня-кота», що під це хотілося танцювати навіть людині без ритму.

― Це… рай? ― задумливо спитала Кая.

― Це… хаос, ― видихнув Лум. ― Хаос у найчистішій формі.
У той момент на їх шляху з’явилась тінь.

Тінь, яка швидко набрала форму…

…і стала здоровенним тролем.
Шкірясто-зеленим.
З величезною клавіатурою замість щита.
І з очима, які світилися словами “LOL” і “ROFL”.

Троль-рівневик загорлав:

— МАЛІ КОРИСТУВАЧІ ВИЯВЛЕНІ. ПОЧИНАЄМО ГРУ!

Під ними відкрився віртуальний майданчик.

З’явився напис:

“Місія рівня: КІТ ПРОТИ КЕКСУ”

Кая озирнулась:

— Ми… граємо? З життя?

— Ми граємо з мемами, — пояснив Лум. — Це небезпечніше.

Троль заревів:

— ОБЕРІТЬ СТОРОНУ!

Перед ними з’явилися два гігантські блоки:

1. КОТИК, ЩО ГОРЛАНИТЬ МЕГАЛОМАНІЮ

2. КЕКС, ЯКИЙ ЛІТАЄ РАКЕТОЮ

Кая швидко шепнула:

— Котик. Котик завжди переможе. Всі знають.

Лум похитав головою:

— Кекс має траєкторію польоту. Це стратегія. Беремо кекс. Він має аеродинаміку.

— Яку? — здивувалась Кая.

— Смачну.

— Кая проти Лума! — радісно оголосив троль.

— Ей! — закричали діти одночасно. — Ми ж команда!

Мем-Альфа, який весь цей час тупцював у ритм, висунув лапу…
…і торкнувся кекса-ракети.

Екран зробив дзвінь.

— Альфа обрав за вас, — оголосив троль. — ГРА ПОЧАЛАСЯ!

Битва “Кіт проти кексу”

У наступну секунду:
— Кая опинилася всередині кексового корабля,
— Лум — у ролі навігатора збоку,
— Мем-Альфа — капитана, який відповідає за… барабани.

Це не жарт. Він сидів перед набором піксельних барабанів і бив по них хвостом.
І музика шаленіла з кожним ударом.

Першим на них напав мем-котик:

МЯЯЯЯЯЯЯУУУУУУУУУ!
(Звук був таким гучним, що вуха вібрували.)