94.6 — Пакет із майбутнього

Гастронім після «піксельного дощу» поводився тихо.
Підозріло тихо.
Типу «я взагалі не при справах, і ніколи нічого не глітчив» тихо.

У великому триповерховому домі детективів залишилися тільки діти та Альфа.
Дорослі — вся шістка — вирушили до старого телецентру, після того як сигнал із сервер-сакури показав нові координати.
Пішли «на годинку», але всі знали, що в них це означає «до ночі, а може й завтра».

Перед тим, як піти, Векс урочисто сказала дітям:

— Ніяких розслідувань без нас. Ні-ка-ких.

Тео додав:
— І руки від комп’ютерів!
Вирій спокійно:
— І від серверів.
Лея ніжно:
— І один від одного.
Тесса серйозно:
— І не наближайтесь до дверей.
Ерік утомлено:
— І до техніки. Навіть до чайника.

Троє дітей стояли рядочком і кивали так слухняно, що аж підозріло.

Через дві хвилини дорослі пішли.

Через три хвилини діти вже зникли з поля зору.

Пригода починається тоді, коли дорослі думають, що її закінчили

Лум і Кая — офіційні чемпіони світу зі «зламу правил у діапазоні шести років» — стояли біля дверей коридору, як справжні агенти.

Лум тримав маленький ліхтарик, який він урочисто оголосив «агентським фонарем».
Кая стискала плюшевого вовка — «маскування, яке ніхто не запідозрить».

Альфа сидів поруч, хвіст в нього бив по підлозі з гордістю. Він явно вважав себе головою операції.

— Операція “Діти Теж Можуть Розслідувати” починається, — шепнув Лум.

— А скорочено? — спитала Кая.

— ДТМР.

— Звучить як новий мультик, — задоволено кивнула вона.

Вони прослизнули до входу, як герої шпигунського фільму.

— Куди йдемо? — Кая підняла брову.

— До поштової скриньки. Там завжди щось дивне. Я це довів експериментально.

Знахідка, від якої будь-який дорослий би заспівав молитву

Скринька стояла біля огорожі.
Синя, злегка іржава, горда як монумент всім листам світу.

Кая встала навшпиньки.
Лум підштовхнув її знизу, але так майстерно, що це все ще вважалося «самостійним дотягненням».

Альфа пильнував обстановку. Він вважав, що будь-яка поштова скринька може потенційно бути вибухівкою, ковбасою або… ворогом.
— Там… щось є, — прошепотіла Кая.

— Жовте? — Лум напружився.

— Жовте і блискуче.

За секунду Кая витягла капсулу з кіндер-сюрпризу.

Лум відкрив рот.
Кая — теж.
Альфа гавкнув так, ніби сказав: «Оце поворот».

Всередині лежала флешка.
Біла. З наклейкою смайлика, що підморгує.

— Це точно секретний агентський знак, — сказав Лум максимально важливим голосом.

— На ній немає інструкції. Це… або дуже круто, або дуже небезпечно.

— 50/50, — погодився Лум.

Вони перезирнулись — і миттю помчали назад у дім.

Альфа побіг за ними, обертаючись, ніби очікував, що флешка загавкає.

Штаб-агентство: дитяча кімната

Двері зачинили.

Альфа поставлений «на охорону».
Планшет увімкнули.

Лум урочисто вставив флешку.

Екран мигнув, засвітився…

…і на ньому з’явилось обличчя.

Обличчя Лума.
Тільки старшого.
Підліткового.
Вищого, серйознішого, але з такою ж впертою посмішкою.

Кая ахнула:

— Це… ти?

Лум кивнув, забуваючи, що старший Лум його не бачить.

А старший Лум сказав:

— Привіт, малий я. Привіт, Кая. Привіт, Альфа — я знаю, ти тут.

Альфа гордо гавкнув.

— Ви зараз думаєте, що дорослі впораються самі. Але… не завжди.
Система боїться сміху. Не смійтеся над нею. Вона стає нервова.

Кая прошепотіла:

— Система… це Кадр-6?

Старший Лум легенько кивнув — так, ніби чув її.
— Я не можу сказати багато. Але якщо щось піде не так… Слідкуйте за пелюстками. Пелюстки знають більше.

Екран мигнув.

— І не кажіть дорослим. Вони переживатимуть. А ви — команда. Мала, але команда.

Наприкінці він підморгнув:

— Не бійтеся. Ви сильніші, ніж думаєте.

Екран згас.

Діти сиділи мов укопані.

— Ми тепер міні-агенти? — прошепотіла Кая.

— Ні, — дуже серйозно сказав Лум. — Ми супер міні-агенти.

Альфа коротко гавкнув: підтверджую.