94.2 — Селфі з минулого

Після дивного відео на подвір’ї вони не те щоб зайшли додому — вони влетіли, немов за ними женеться марципановий дракон із майбутнього, образившись, що його не включили в сімейний кадр.
Хоча пройшли вони всього п’ять кроків — від калюжі до ґанку.

Гастронім за вікнами шумів своїм нічним життям: дощ перетворив небо на електричну ковдру, неон відбивався у мокрому асфальті, а їхні куртки блищали краплями так, ніби вони занесли в прихожу шмат нічного міста.

Двері грюкнули — нервово, голосно, трішки драматично.

У офісній вітальні першого поверху панував знайомий, затишно-солодкий гармидер:
чайник шипів на кухні, пелюстки хрустіли під руками дітей, книжка шелестіла в руках Леї…

І сьогодні цей хаос здавався спокійнішим за світ за дверима.
Бо там — дублікати.
А тут — чай, диван і люди, які вміють рятувати світ навіть у капцях.

За столом сиділа Векс.
Руки на документах (половина яких — чисті сторінки або малюнок кота).
Окуляри на носі — ті самі, які вона надягає тільки тоді, коли:

- хоче виглядати як «старший детектив з досвідом»,

- або приховати, що всю ніч читала фанфіки.

Вона підняла голову.
Погляд був класичний:
«або ви наробили дурниць, або зараз буде нова справа».

На кухні Тео вів танець святого чайника.
Заварка — поворот.
Кружка — крок.
Цукор — нахил.
Холодильник — півоберту.
І все це під ретро-електронну музику.
Жодної кухні у світі не можна було так просто сплутати з їхньою.

Лея сиділа на дивані, гойдала ногою й читала Арі яскраву книжку.
Арі, сидячи в неї на колінах, одночасно:

- гризла сторінку,

- тягнулась пальцями до лампи,

- казала «ба» у моменти, які не мали до «ба» жодного стосунку.

Задоволена дитина — сильніший артефакт за амулети.

Вирій стояв біля вікна.
В руках — кишені.
У погляді — щось між дощем і тишею.
Він виглядав так, ніби чує те, що ховається між краплями.

Саме в цей момент у приміщення зайшли Тесса, Ерік, Кая, Лум та Альфа — усі разом.
Мокрі, задихані, з виразами людей, які бачили привида, чужопланетянина та безобличного силуета одразу.

Векс підняла одну брову:
— Ви виглядаєте так, ніби бачили привида.

Тео, не обертаючись:
— Якщо цей привид чіпатиме мій чай — я викличу поліцію. Я НАРЕШТІ вгадав пропорції!

Арі, побачивши Тессу, вигукнула:
— ТААА!
І потягнулася до неї, як маленька ракета з режимом «до Тесси негайно».

Лея занепокоєно:
— Що трапилося? Ви… серйозно бліді.

Ерік провів рукою по волоссю, бризнувши кількома краплями на підлогу:
— Ну… майже привида.

Лум розкинув руки, наче повідомляв світу про катастрофу:
— НІ! Гірше за привида! МАМА-ДУБЛІКАТ! ТАТО-ДУБЛІКАТ! І тьотя, яка дивиться прямо всередину мозку!

Кая, тримаючи в руках свої пелюстки:
— Чужі тьоті — погана прикмета. Мама так каже, коли в магазині закінчуються акції.

Векс на секунду зависла: рот відкрився, закрився, знов відкрився.
— ДУБЛІКАТ?!

Тесса виклала телефон на стіл:
— Подивишся — зрозумієш. Це не фільтр і не жарт Тео.

Тео образився на секунду:
— Ей! Мої жарти були чудові. Один раз…

Лея взяла телефон.
Її пальці ледь тремтіли — емпатія у неї працює швидше за реакцію.

Вирій відірвався від вікна, повільно підійшов, створив кількасекундну напругу одним лише фактом наближення:
— Увімкніть.

Ерік натиснув play.

Спершу всі сміялися.
Калюжі.
Плюскання.
Пелюстки.

Альфа гавкає на дощ.
Лум: «Я теж хочу в калюжу!»
Тесса: «Не смій! Я тільки випрала тобі штани!»

І тоді — МИГ.

Жінка в білому.
Чоловік зі спини.
Силует без обличчя.
І — чужі варіанти Тесси та Еріка.
Не штучні.
Не мультиплікаційні.
Занадто справжні.

Тиша стала важкою.

Векс різко підвелася:
— НІ. Я не вірю в монтаж. Якщо це монтаж — я знайду того, хто це зробив, і… ні, я зараз не про насилля, я про лекцію. Жорстку лекцію.

Тео нахилився ближче, спробував наблизити зображення — безуспішно.
— АЙ! Телефон мене вкусив!
— Телефон ні при чому, — сказала Векс. — Це тебе мозок вкусив.

Лея прошепотіла:
— Я в Хроніках ніколи такого не бачила…

Вирій тихо, з холодним тіньовим присмаком у голосі:
— Хтось нас копіює. Або спостерігає.
Тесса:
— І це не сусіди. В сусідів максимум манія вирощувати базилік.

Ерік нервово потер чоло:
— Я не люблю, коли техніка порушує закони моєї особистої релігії.

Альфа підійшов, гавкнув на своє відображення, образився на нього й відійшов.

Кая прошепотіла Луму:
— А може це сон?
Лум:
— Може це мультиверс? Я вірю в мультиверси!