Розділ 94 — Монтаж, що ожив; 94.1 — Пелюстки та пікселі

Квітнева ніч у Гастронімі була такою теплою, що дощ здавався не дощем, а ніби хтось зверху обережно збризкував світ неоновим серпанком.
Повітря пахло мокрим асфальтом, цвітом вишень і далекими кухнями, бо Гастронім любив змішувати запахи так само, як люди — свої історії.

Вишневі пелюстки летіли по вулиці, липли до мокрих ліхтарів, переливалися рожевим — і кожна світлова пляма відбивалася на калюжах, немов хтось намалював місто поверх прозорого екрану.
Здавалося, що ніч сама себе монтує.

Ерік стояв на подвір’ї, притримуючи новеньку камеру-дрон у руках, наче це був коштовний скарб, який не можна навіть подихом зіпсувати.
Навіть його улюблена брова — та, що піднімається, коли він нервує, — тримала форму, як у професійного оператора.

Він зосереджено нахилився, докручуючи маленький пропелер.
Кожен рух — уважний, ніжний. Наче він налаштовував не механізм, а живу істоту.

Тесса сміялась із його серйозного виразу — сміх тихий, домашній, теплий, той, що уміє перетворювати навіть найдикішу техніку на щось свідоме й живе.
Її очі блищали у світлі неону, і Ерік, не піднімаючи голови, вже знав, що вона зараз усміхається саме тим “усміхом, заради якого варто перезавантажити всесвіт”.

Вона тримала телефон і знімала маленьке сімейне відео:
Лум, який стрибав у калюжі так, ніби кожна — портал у секретний світ, і він досліджує “нову планету”;
Кая, яка з удаваною серйозністю намагалася впіймати пелюстку, що падала, наче маленький рожевий парашут — і промовляла:
— Парашутик один… парашутик два… парашутик три…
Альфа, який гавкав на воду, бо вода зухвало хлюпала у відповідь, наче провокуючи його на битву.

— Сонечко, ти впевнений, що дрон витримає дощ? — Тесса підняла брову, наближаючи камеру до обличчя Ерика.

Він зобразив вираз “я — геній техніки, не смійте сумніватися”, хоча знизу живота до серця підступало легеньке “благаю, не зіпсуйся”.

— Моє кохання, я розрахував вологість повітря, опір лопатей, рівень води в калюжах і навіть коефіцієнт нахилу пелюстки на вітрі.
Пауза.
— Дрон працюватиме, навіть якщо ти почнеш бажати йому смерті.

— Я нічого такого не хочу, — Тесса закотила очі. — Але ти знаєш мою карму з технікою…

Ерік тихо пробурчав:
— Твоя карма з технікою — це трилер, який я б подивився з попкорном.

Саме в цей момент Лум із розгону стрибнув у калюжу так, що вода летіла у всі сторони, мов маленькі пікселі, які хтось кинув у повітря.
Частина з них полетіла прямо на дрон.

Ерік завмер.
Навіть пелюстка, що падала повз його щоку, здалась, зупинилась у повітрі, вибираючи: падати чи теж поважати драму моменту.

Тесса розсміялась так голосно, що навіть дощ, здавалось, хвилинку вагався, чи падати далі.

— Мамо, дивись! — Лум показав руками жест як у супергероя. — Це було критично ефективно!

— Ти мало не вбив татову техніку, — прошепотіла Тесса, обіймаючи Лума ззаду і ховаючи сміх у його волосся.

— Мама, вона сильна! Вона не боїться калюж! — Лум гордо задер підборіддя.

— Ото хто точно не боїться калюж — це ти, — Ерік зітхнув і все ж увімкнув дрон.
Прилади загорілись, мигнули зеленим, і маленька машина плавно відірвалась від землі.

Лум закричав:
— Він живий!! Я назву його… Брум-Брум-Повітряний!

— Ні, — одразу сказав Ерік.
— Так! — одразу сказав Лум.
Тесса засміялась, а Альфа гавкнув, підтримуючи дитину.
Тесса ввімкнула запис, фокусуючись на маленькому домашньому світі у нічних вогнях.
Світ навколо здавався м’яким, трохи нереальним — ніби все, що вони пережили раніше, відійшло на задній план і залишило їм місце для нової тиші.

Лум побіг під дрон і почав махати руками над головою, стрибаючи:

— Зніми мене, зніми! Я буду космічним піратом!

— Ти і так космічний пірат, — сказала Кая, зловивши пелюстку і урочисто поклавши її Луму на голову. — Ось твоя корона.

Альфа вирішив, що це весела гра, і почав гавкати просто в небо, ніби намагався загавкати хмари.

Кая стояла посеред двору й підставляла долоню під пелюстки, обережно вдивляючись у кожну, наче в ній могла бути підказка до якоїсь загадки.
Її очі світилися серйозністю маленького детектива.

— Так, усміхніться! У нас сімейний момент! — сказала Тесса, відходячи назад, щоб у кадр потрапили всі.

Вони сміялися, бризкалися, змахували волосся з мокрих щік — усе виглядало настільки затишно, що на секунду хотілося вірити: ніч здатна захищати.

Гастронім тихо гудів навколо — нічні трамваї, дрони доставки, далекі гуркітливі кав’ярні, що ночами не спали.

Але все це здавалося фоновою музикою для їхнього моменту.

Коли дощ посилився і неон відбився на лінзі дрібними блискітками, Тесса вимкнула запис і підняла телефон, готуючись переглянути щойно знятий момент.

Ерік нахилився поруч, обіймаючи її за плечі.
Лум підстрибнув і вліз між ними, у позиції «я теж сім’я, пустіть мене дивитись!»
Кая підійшла ближче, тихо притулившись до Тессиної ноги.
Альфа сів, дивлячись у екран так само серйозно, як Ерік монтує відео.