93.7 — Печиво, що стало сіллю

Горище наповнилося теплим ароматом борошна та трохи диким, хаотичним запахом солі, який, здавалося, танцював у променях сонця, що проникали крізь вузьке віконце. Маленький стіл, підготовлений домовичком, виглядав як маленька лабораторія радості: миски, ложки, крихітні форми для печива та трохи розсипаного борошна на килимку створювали атмосферу справжнього творчого хаосу.

Лум тримав мірну ложку й уважно засипав борошно в миску, намагаючись виглядати серйозним, наче головний шеф-кондитер. Але його увагу постійно відволікали блискучі крихти печива, що залишилися від першого завдання.

— Лум! — вигукнула Кая, розбиваючи яйця у миску з легким плескотом, яке здалося смішним у тиші горища. — Не забудь про тісто!

— Не хвилюйся, Кая! — реготав Лум, ненавмисно насипавши трохи більше солі, ніж потрібно. — Солоні печива – новий тренд!

Арі, обв’язавши руки маленьким рушником як ковпак кухаря, сиділа на підлозі й розмазувала тісто руками. Вона смішно похлюпувала його на себе, на Лума і навіть на стару скриньку з іграшками.

— Ба! Ба! — реготала вона, тягнучи за собою шматок тіста, що прилип до її щоки, і сміх лунав так дзвінко, що здавалося, самі балки підспівували їй.

Альфа уважно спостерігав, нюхаючи все навколо, і тихо гарчав, коли Лум насипав ще трохи солі, наче намагаючись сказати: «Ти впевнений, що це добра ідея?» Потім він обережно облизав тісто, яке впало на підлогу, і вигнув брову в «погоджувальній» позі, наче схвалюючи маленьку кухню хаосу.

Домовичок стояв на маленькій драбинці, обережно скуштував першу порцію печива. Його очі розширилися, але він швидко всміхнувся, намагаючись не видати своєї здивованої реакції:

— Хмм… Смачне! Дуже-дуже особливе! — проговорив він, облизуючи пальці, хоча печиво виявилося більш солоним, ніж звичайна солонка на кухні. — Таке печиво з характером!

— Ба-Бум! — радісно крикнула Арі, розмазуючи ще трохи тіста по столу й спостерігаючи, як Лум регоче через власну «соляну катастрофу». — Ба!

— Добре, що ми не робимо суп, — тихо пробурмотіла Кая, витираючи руки в рушник, — бо це було б настільки солоним, що навіть Альфа не захотів би його нюхати.

— Гав! — мовчки підняв лапу Альфа, ніби погоджуючись із Каєю, і трохи облизав тісто, що впало на підлогу, викликавши черговий спалах сміху у дітей.

Дорослі, стоячи за маленьким віконцем горища, спостерігали за процесом, стримуючи посмішки і легке хвилювання. Векс і Тео обіймалися, обмінювалися ніжними поцілунками та тихо сміялися, спостерігаючи, як маленькі агенти перетворили приготування печива на справжнє шоу:

— Вони точно перевершили наші очікування… — пошепки сказала Векс, погладжуючи руку Тео.

— І все ще нічого серйозного не зламали, — додав Тео, м’яко тримаючи його за руку, посміхаючись.

Лея й Вирій тихо переглядали один одного, ніжно тримаючись за руки, відчуваючи теплий прилив радості й спокою, спостерігаючи за веселим хаосом.

Тесса та Ерік, сміючись, похитували головами над тим, як Арі розмазує тісто по всьому столу й підлозі:

— Хто б міг подумати, що печиво може бути таким веселим? — реготала Тесса.

— А хто сказав, що нам потрібна ідеальна кухня? — усміхався Ерік, спостерігаючи за дітьми.

Кая, зупинившись на мить, підморгнула Луму:

— Ну що, головний шеф, наступного разу будемо додавати цукор чи знову сюрприз?

— Ба! — махнула ручками Арі, ніби підказуючи: «Зробимо ще смішніше!»

Домовичок, тримаючи маленьку ложечку, тихо сміявся:

— Дуже добре! Навіть коли виходить трохи дивно, все одно весело. І головне — ви працюєте разом.

Під кінець приготування вся кухня-горище перетворилася на справжній кольоровий хаос: борошно на підлозі, тісто на руках, сміх лунав так дзвінко, що здавалося, самі стіни горища танцюють разом із дітьми.

Лум, трохи змучений, але щасливий, подивився на Каю й Арі:

— Готово! — вигукнув він, піднімаючи свою «соляну» партію печива.

— Ба-Бум! — підтвердила Арі, тягнучи до себе останній шматочок тіста.

Альфа нюхав печиво, обережно вибираючи «найбільш безпечний» шматок, поки домовичок аплодував маленьким кухарям:

— Чудова робота, маленькі агенти! Наступне завдання чекає, і воно буде ще кумедніше, ніж печиво…

І саме в цю мить, коли солоне печиво зайняло своє місце на горищі, діти вже відчули, що їхня пригода тільки розпочалася. Вони обмінялися блискучими поглядами, відчуваючи піднесення й трішки передчуття, адже наступний етап — малювання друзів для домовичка — обіцяв перетворити горище на справжню казкову галерею, де оживе їхня фантазія, а кожен штрих пензля міг стати початком нової пригоди…