93.4 — Горище, що дихає та ховає

Крихти й сліди привели маленьких шпигунів на горище. Двері скрипнули, коли Лум поволі їх відкривав, і свіже осіннє повітря змішалося з легким запахом пилу та старих дерев’яних балок. Сонячні промені, пробиваючись крізь вузьке віконце, падали смугами світла на підлогу, і туманно-осіннє світло робило все довкола чарівним, немов у казці.

— Вау… — прошепотіла Кая, очі розширилися від захоплення. — Це горище… воно живе!

Лум обережно ступав по підлозі, оглядаючи старі коробки та плетені кошики:
— Тут стільки скарбів… але жодної моєї плюшевої катастрофи!

Арі, повзучи, кумедно реготала і тягнулася до тіней на підлозі, махаючи ручками: “Ба! Ба!” Вона періодично лягала на спину, розкидаючи маленькі ніжки, що змушувало дітей сміятися від її несподіваних рухів.

Альфа, відчувши нову територію, постав на задні лапи, обнюхуючи кожен кут і стрибав, як справжній шпигунський пес. Його хвіст піднімався вертикально, наче прапор: сигнал, що територія під контролем. Він час від часу підбігав до дітей, лизнув Луму руку, ніби підбадьорюючи, і глянув на Арі, що нахабно хапала пилюку та маленькі пір’їнки.

Саме тоді маленький будиночок у кутку горища злегка скрипнув. За старою шафкою повільно визирнула маленька ручка, тримаючи знайдену іграшку. Діти завмерли на мить, розгублено дивлячись на порух.

— Що це? — прошепотіла Кая, нахиляючись до Лума. — Мій невидимий друг?

— Мабуть… — погодився Лум, уважно вдивляючись у куток. — Він дуже обережний.

Арі спробувала повзти до ручки, регіт її лунав гучніше, ніж очікували діти. Маленька бешкетниця махала ручками, стукаючи по підлозі: “Ба-Бум! Ба!” — і навіть намагалася піднімати маленькі предмети, які падали, створюючи справжній міні-хаос.

Домовичок повільно висунув голову, озирнувшись, але не зробив жодного агресивного руху. Його очі блищали хитрістю, а на вусиках грала легка усмішка. Він не був злим — просто бешкетним.
— Агов! — крикнула Кая, крихітно підстрибнувши. — Я знаю, ти там! Покажися!

— Га-га… — тихо реготнув Лум, намагаючись не лякати домовичка. — Ти ховаєшся, але ми тебе знайшли!

Альфа тихо гарчав, уважно стежачи, щоб ніхто не підійшов занадто близько до маленького хитруна. Він час від часу підскакував, перевіряючи коробки та плетені кошики, ніби повідомляючи: «Я тут, все під контролем!».

Домовичок повільно витягнув іграшку, потім швидко заховався за шафку, лишаючи тільки маленьку ручку. Діти миттєво кинулися до неї, сміх лунав, а Арі реготала так голосно, що навіть старі дошки підлоги ледь не завібрували.

— Він… він наш невидимий друг! — Кая захоплено шепотіла, тримаючи маленьку ручку. — Але він ще бешкетник!

— Ага! — підхопив Лум. — Він грається, але не злий. Це наш маленький секретний партнер!

— Ба! — промовила Арі, махаючи ручками, наче погоджуючись із словами старших.

Кая нахилилася й прошепотіла:
— Добре, невидимий друже… ми тебе знайшли, але ми не здамося так просто. Ми маленькі агенти!

Лум, тримаючи крихітну крихту печива, підморгнув:
— Тож готуйся… пригоди тільки починаються!
Домовичок на мить замер, злегка відкинувшись назад, а потім знову засміявся тихим дзвінким сміхом, неначе вирішив перевірити, на що здатні ці маленькі відважні шпигуни. Він повільно висунув ще одну ручку, тримаючи трохи старого кольорового олівця — наче запрошуючи дітей до гри.

— Ой! — вигукнула Кая, відразу взявши олівець і роздивляючись його. — Він хоче, щоб ми щось зробили!

— Ммм… — задумливо бурмотів Лум, крутячись на місці. — Може, нам потрібно стати справжніми агентами і виконати його завдання?

Арі, підхоплюючи маленький олівець і стукаючи ним по підлозі, реготала: “Ба! Ба-Бум!”, — ніби погоджуючись із Лумом.

Альфа уважно сів поряд, спостерігаючи за кожним рухом дітей, а крихітна тінь домовичка за шафкою повільно рухалася, готуючи наступний хід у грі.

Діти зрозуміли: на горищі їх чекає щось неймовірне, чарівне й кумедне. Це не просто іграшка — це початок справжньої казкової пригоди, де веселощі, бешкет та сміх стануть головними союзниками маленьких агентів.

— Готові? — запитала Кая, стискаючи олівець у руці, і поглянула на Лума та Арі.

Лум підняв кулачок і промовив урочисто:
— Головний Липкий Слід завжди готовий!

Арі реготала, махаючи ручками, і кумедно плюхнулася на килим, наче заявляючи: “Ба-Бум! Ба-Бум!”

Крихітні шпигуни трималися за руки, готові вирушити далі, а Альфа, мов справжній охоронець, уважно стежив за їхніми рухами. Горіще дихало та ховало таємниці, і маленькі агенти вже відчули, що пригоди ось-ось почнуться…