92.6 — Місія А: Бал на 19-те століття і трохи сорому

Перехід у минуле був не різким — а дивно шовковим, теплим, як ковдра, яку на секунду підкинули в повітря.
Світ ніби ковзнув убік, розчинився, і за ним — інший світ, зовсім інакший.

Спершу — запах лаванди. Густий, солодкий, терпкий.

Потім — дерев’яної підлоги, натертої бджолиним воском.
Потім — музика: струнні, які плакали дуже артистично, так, ніби композитор справді страждав через податки, любов і погоду одночасно.

А далі — світ вибухнув світлом.

Вони стояли в бальній залі 1890-х.

Вона була величезна, як гріхи імперії: золоті люстри, гігантські дзеркала, стіни з білою ліпниною, свічки, що створювали ефект нескінченного світла.
Музика текла, як теплий мед.
Гості у фраках, кринолінах, з віялами, моноклями та гордовито-витягнутими шиями кружляли по підлозі, що блищала так, ніби її натирали сльозами слуг.

Тесса стисла пальці Еріка: 
— О Боже…

— Це не Бог, — прошепотів він, вражено розглядаючи стелю, — це історія. І вона пахне дуже дорого.

Альфа стояв збоку, намагаючись удавати “звичайну собаку XIX століття”. У нього це виходило так собі: він нюхав сукні дам, підозріло дивився на кожен монокль і скоса оцінював оркестр, ніби думав, кого з музикантів першим з’їсть час.

Векс одним рухом пригладила свою чорну елегантну сукню — небезпечну, як ніч.
Тео в новенькому фраку виглядав так, ніби костюм душить його, але водночас робить підозріло привабливим.
— Ми виглядаємо… — почала Тесса.

— …як група людей, що робить вигляд, ніби знає, що тут робить, — закінчив Ерік.

Векс стиснула губи: — Добре. Почнемо з простого: знайти листки часу.

Тео: 
— І не зганьбитися.

Ерік: 
— Ну…

Тео (підозріло): 
— Я на тебе дивлюсь.

Ерік: 
— Та я нічого ще не зробив!

Тесса: 
— “Ще”.

ГЕРЦОГ: проблеми починаються
Вишуканий чоловік років сорока підійшов до них із тією аристократичною грацією, від якої хотілося вибачатися за факт існування. Його фрак коштував як бюджет маленького містечка.

Голос — холодний, як срібний піднос:

— Панове… панянки. Ви нові гості?
Тео, який мав просто кивнути і піти, сказав:

— Так, брате.

Тиша.

Свічки перестали тремтіти.
Десь луснула склянка.
Альфа пискнув.

Герцог підняв брову: 
— Перепрошую… як ти мене назвав?

Тео ковтнув повітря й тихо видавив: 
— Еее… бро?..

Векс без попередження наступила йому на ногу:

— Він хотів сказати “герцогу”. У нього… акцент.

Тео:

— Дуже сильний акцент! Дуже… місцевий!

Герцог повільно примружився: 
— Якщо я ще раз почую щось подібне, ви танцюватимете в підвалі. Не в залі.

Тео: 
— Це звучить… — він знову майже сказав “бро”, але Векс вбила його поглядом, — …неймовірно шляхетно!

Герцог гордо кивнув і поплив у натовп.

Тео видихнув: 
— Я думав, він мене вб’є поглядом.

Векс тихо: 
— Якщо ти ще раз так зробиш — я вб’ю перша.

ВЕКС, ГРАФИНЯ І ТЕО, ЯКИЙ ТАНЕ В ЖИВЦЯХ
До них підійшла графиня — красуня у перламутровій сукні, з віялом, що пах ліліями.
Вона глянула на Векс, і між ними пролетів електричний розряд, як між двома хмарами перед грозою.

Графиня м’яко: 
— Мадам… ви виглядаєте так, ніби принесли з собою цілу ніч.

Векс, не моргнувши: 
— Ніч болісно нудьгує без компанії. Я просто її прогуляю.

Графиня торкнулася її руки: 
— Чи дозволите мені показати вам сад?

Тео вибухнув: 
— НІ!

Оркестр зупинився на одну нотку.
Дамські віяла застигли.
Навіть Альфа втягнув голову у плечі.

Тео змусив себе посміхнутись: 
— Тобто… так. Ідіть. Люди… еее… люблять сади.

Він нервово затиснув фрак на грудях.
Векс нахилилась, поцілувала його в щоку — довго, глибоко, з прикусом: 
— Я просто відволікаю її, дурнику.

— Я… знаю! — Тео зачервонів. — Просто пам’ятай, що я ревную красиво.

— І це неймовірно мило, — відповіла Векс і, підморгнувши, пішла з графинею.

Тео тримав себе за серце:

— Я старію від її вчинків.

ЛЕЯ І ВИРІЙ: ДИПЛОМАТІЯ ЧЕРЕЗ ПОЦІЛУНКИ
Лея з Вирієм стояли осторонь, ніби бал існував як театральна декорація для їхньої особистої сцени. Вона — у світлій сукні, він — у фраку, що підкреслював кожен рух плечей.

Підійшли два лорди: 
— Ви… знайомі?

Лея: — Ми разом.

Вирій усміхнувся краєм губ:

— Навіть більше, ніж разом.